Розділ 28

— Перепрошую, ваша високосте, що залишив вас, не спитавши дозволу…

Голос мага змусив мене здригнутися і вимовити кілька недрукованих фраз в ледь спітнілу потилицю Леонідії. Зараза! Так і імпотентом стати можна.

Дівчина теж ойкнула і спробувала вислизнути з-під мене.

Ні! Тільки не зараз!.. Я вчепився в стегна Лії, утримуючи її на місці і не даючи опустити поділ сукні, з такою силою, що дівчина не стрималася і голосно застогнала.

— Гм… Здається, я не вчасно… — дійшла до метра несподіванка та пікантність ситуації. Але ні краплі не збентежила. І він продовжив, як ні в чому не бувало:

— Не соромтеся, ваша високосте… Діло молоде, життєве. Пригадую, якось в юності, коли був лише адептом третього рівня, в лазню, де я відпочивав з двома ученицями факультету природознавства та травництва, ось так само без попередження, заявився магістр Альменда. І як ви думаєте він вчинив? Ні за що не вгадаєте? Незважаючи на те, що магістру вже було років за триста, він приєднався до нас.

Дивно, але монотонне бурмотіння мага заспокоїло дівчину настільки, що Лія перестала вириватися і дозволила завершити розпочате. Довелося, правда, поквапитися, так що настрій у мене все таки зіпсувався. Не люблю, коли… теє… під руку дивляться.

— Навіть не мрійте, метре… — хмикнув, упорядковуючи одяг. — У нас із Леонідією все серйозно, тож третій нам зовсім ні до чого.

Потім додав, насупивши брови.

— Гаразд… Оскільки тут місце, так би мовити, загального користування, вдамо, ніби нічого не сталося. Але, якщо ви… метр… ще колись… хоч раз… дозвольте собі ось так само, безцеремонно завалитися до нас у спальню… Я…

— Ви розгніваєтеся і матимете тисячу разів рацію… мій принце, — закінчив Ігнаціус. — Ще раз тисяча вибачень… і вам, міледі.

— Приймається... — відповіла амазонка. Доньку степів пікантність ситуації, схоже, не дуже збентежила. Лія посміхнулася та додала. — А ви, метре, схоже, були той ще пустун?

— О, так... юна леді, — маг глибоко зітхнув. — Були й ми колись рисаками… Та ось тільки заїздили сивку круті гірки… тепер уже не згадаю, навіщо все це?

Потім зітхнув ще раз, ховаючи в бороді посмішку, і відразу перейшов на діловий тон:

— Мій принце, мені здалося, ви хотіли щось розповісти чи щось запитати? Ми можемо повернутися до тієї розмови, чи накажете зайти пізніше?

— Не варто, метре… — замість мене відповіла Леонідія. — Я власне хотіла йти. Потрібно ж зібратися в дорогу... — і тільки після цього повернулась до мене. — Не відкладатимемо… Ми вже попрощалися… А раніше піду — раніше повернуся. Правильно?

— Я думав, що ми разом...

— Навіщо? — Дівчина взяла в руки мою долоню. — У тебе… Колю… і без того клопотів вистачає. Не турбуйся. Я швидко… Куплю у найближчому місті чи замку коня. І за тиждень обернусь.

— Бери мого Вітра.

— Дякую. Тоді, за шість днів.

— І грошей взяти не забудь.

Амазонка хитнула головою.

— Ні, це зайве. Я піднесу від твого імені королеви Місячний Лиск. Думаю, цього буде достатньо.

— І не шкода розлучатися з шаблею? — здивувався я. — Ти ж була така щаслива.

— Ні. А знаєш чому… Тому що я навіть не сумніваюся, що твій черговий подарунок буде ще чудовішим, — без тіні усмішки пояснила Леонідія. — Так що ні крапельки не шкода… А сестрам просто пообіцяю добрий контракт. Умови найму обговоримо вже тут. Залежно від того, скільки збереться бажаючих. Та й вартість у всіх різна. Діви-списа  — це одне. Сестри меча — зовсім інше.

Леонідія поправила локони.

— Гм… Я знаєш про що подумала… Якщо тобі потрібна велика армія, може сенс найняти лучниць? Це ті дівчата, яким тільки вручили їхню першу бойову зброю. Так, вони нічого до ладу не вміють, зате найм десятка таких новачків буде дешевшим за одного снайпера. А навчаються вони швидко. Пара-трійка боїв. І, як мінімум, половина з них набереться достатньо досвіду. Ну, а я постараюся, щоб вони вціліли, доки навчатимуться.

— Розумно… — підтримав амазонку метр Ігнаціус. — І щодо золота, і щодо найму новобранців. Якщо ви вирішили зберегти в таємниці, що в королівстві завелися гроші — їх краще нікому не демонструвати. Без крайньої потреби… Світ надто тісний. Таємницю в мішку не зберегти. Щодо термінів… то я дозволю собі… компенсувати нетактовність… скоротивши час вашого розставання вдвічі, — маг ще раз зобразив уклін. — Загалом, міледі, як тільки будете готові… Дайте знати. Я переправлю вас до ставки королеви — на відстань за кілька годин ходьби. Таким чином, відразу зможете рахувати години до повернення.

— Дякую, метре… — промовили ми дуетом.

— До ваших послуг… Ну, то про що ви хотіли поговорити?

Я провів Лію до дверей, потім повернувся до столу. Сунув руку в пояс і витяг звідти той самий камінь, що завалявся в ящику з Місячним Лиском.

— Ось, гляньте… Що можете про нього сказати?

Раніше я його не виймав, не було слушного випадку. А зараз поклав на стіл і сам залюбувався. Камінь здавався двоколірним. Залежно від того, під яким кутом дивитись.