Розділ 1

Якийсь час графиня задумливо дивилася перед собою, потім граційно підвелася.

— Жюлі, потурбуйся про нашого гостя. Приготуй ванну, накрий стіл... І зроби щось з одягом. А то вид у нього, наче зі скотобійні втік... Я — до сина. Ну і треба навести комусь лад у замку, інакше вони до ранку не вгамуються. Так і носитимуться туди-сюди, ловлячи вчорашнє відлуння. А ви, мій юний друже, ні про що не турбуйтеся, відпочивайте. Думаю, трохи поспати вам теж не завадить. Ліжко у вашому розпорядженні. Думаю, кілька годин у вас є.

— Як скажете, пані, — я чемно вклонився. — Вірю у вашу мудрість і віддаюся вашій волі.

— Добре. Якщо ще щось знадобиться, не соромтеся — кажіть, Жюлі все зробить, — підтверджуючи слова пані, служниця зробила кніксен, обдарувавши мене багатозначною посмішкою. Вміють якось так жінки. Начебто, звичайний погляд, і губи лише трохи ворухнулися, а ти розумієш, що за цим така безодня натяків, що й не розібратися де кінцева зупинка. Якщо вона взагалі є.

— Коли повернуся, ще поговоримо. Ну і звісно, вирішимо, що робити далі.

Графиня вийшла з кімнати, а Жюлі підступила ближче.

— Дозвольте, пане, я допоможу вам роздягтися…

Миловидне личко виглядало трохи збентеженим, але не надто. Видно було, що покоївка, незважаючи на юний вік, бо я не дав їй більше вісімнадцяти, знає, як надавати чоловікам будь-які послуги, і не вбачає у цьому нічого поганого чи непристойного.

За інших обставин охоче скористався б, дівчисько і справді в біса симпатичне, та й спілкування з сукубою не минуло безслідно для організму, але зараз почував себе так, ніби по мені пронеслося стадо, а потім ще й завантаженим возом переїхали. Боліли всі м'язи, а кістки нили, як у старого перед дощем.

— Дякую… Графиня щось про ванну говорила?

— Звичайно… — покоївка мимоволі озирнулася в інший кут кімнати, так само відгороджений завісою. — Ванна готова. Пані якраз збиралася її прийняти… Тож чекати не доведеться. Вода ще гаряча.

Гаряча вода! Зараз ці слова пестили слух навіть більше ніж сто дукатів. Господи! Це ж скільки часу я не приймав ванну? Гм… А хіба я її взагалі колись приймав? Вдома ми з братами милися або в озері, або в діжці… Дивне щось з головою коїться. Наче хтось інший у мені живе. Ну та й біс із ним. Батько завжди казав, що в голові у мене порожньо, як опівночі на цвинтарі. Значить, поміститься.  

Не так допомагаючи покоївці, як намагаючись не заважати її спритним рукам, я швидко вибрався з брудного одягу і пройшов за завісу.

Десятивідерна дубова балія, що сходила парою, здавалася втіленням Раю на землі, і я поринув у неї з головою. З насолодою відчуваючи, як тепло проникає крізь шкіру, повертаючи мене до життя. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє так стомлювався. Немов купу дров переколов, і кожне друге поліно при цьому відлітало в мене.

Ммм... Як же добре. Особливо ніжні пальчики, що старанно розминають м'язи і намилюють голову... Ух?! А ось це вона дарма! Я ж лише стомився, а не помер! Ну, вибачай — сама напросилася.

— Ви що?! Ви що?! — обурено запищала Жюлі, коли я схопив її за талію і потяг до себе. — Не можна ж так… — промовила докірливо, відступаючи від балії і… розпускаючи торочки на вирізі сукні. — Ледь всю не намочили…

Дівчина граціозно оголилася, залізла до мене і невимушено вмостилася зверху. Та так спритно, що про подальше купання довелося на деякий час забути. Оскільки з'ясувалося, що я втомився не настільки сильно, як здавалося.

— Ох! Ні! Ні! Будь ласка... — заблагала Жюлі, квапливо вислизаючи з обіймів, десь через півгодини. — Мені ще одяг вам прати… Краще, я прийду вдруге, коли з роботою впораюся, добре? А то висохнути не встигне.

— Гаразд… — я вирішив, що продовжувати забави на ліжку буде зручніше, ніж у наповненій водою балії, що так і норовила вихлюпнутися назовні, і відпустив покоївку. — Домовилися… Тільки, дивись, не обдури…

— Як можна? — хихикнула дівчина. — Такого чоловіка…

Вода тим часом вже охолола, тож засиджуватися не мало сенсу. Та й можливість витягнутися на чистих простирадлах була зараз не менш привабливою, ніж бажання викупатися перед цим.

Загалом, я сидів смирно, з дурницями не ліз, і дівчина швидко закінчила мене мити. Після чого загорнула в чисте простирадло і відвела до ліжка. На яке я і повалився ниць, наче по потилиці поліном пригладили. Ось — я ще стою, роздумуючи, почекати поки Жюлі прийде чи вже тягнути її на ложе, а ось — уткнувся носом у подушку, і очі застеляє теплою, затишною млістю сну.

Сон буквально навалювався, огортаючи думки туманом і не даючи зосередитися. Якісь думки ще намагалися достукатися до свідомості, але марно. Не до них… приходьте завтра.

Скільки проспав не знаю, розбудила мене всюдисуща Жюлі.

— Пане лицарю, прокидайтеся… — дівчина легенько трусила за плече. — Пані графиня повернулася і хоче вас бачити.

— Так, так, зараз… — я спробував перевернутися на інший бік, але буз зупинений невблаганною рукою покоївки.

— Прокидайтеся… — дівчина затермосила мною наполегливіше. — Наказано вас розбудити як завгодно. Якщо не встанете — поллю водою з глека.

От же ж настирна… Сів і розплющив очі.