Розділ 1

Коли хочуть зробити людей добрими, мудрими,

вільними, поміркованими, великодушними,

то неминуче приходять до бажання перебити їх усіх.

Анатоль Франс

Монотонний шум дощу, що не припиняється четверту добу поспіль, схоже поставив масну та остаточну крапку на всій осінній кампанії. Таку ж масну, як болото під ногами, в якому, як у смолі, однаково в’язнуть і чоботи латників, і копита лицарських коней. Робити за таких умов щось серйозніше за невелику вилазку — повне божевілля. А з огляду на те, що на подвір'ї кінець вересня — нелітна погода тільки-но почається. Далі, принаймні, поки багнюку не скують морози, буде тільки гірше. Але і морози не панацея. У зимової кампанії, хоч і простіше з дорогами, зате своїх мінусів вистачає... Досить уявити, як почувається лицар чи латник у металевому обладунку, коли на вулиці щось близько двадцяти нижче за нуль. Тут і повстяна куртка під латами не зігріє. А якщо додати сніг у забрало та вітер, від яких не те що слина на губах примерзає, а руків’я меча до латної рукавиці.

На жаль, як би не свербіла віжки під мантією, з масштабними баталіями доведеться почекати найближчі півроку. Щонайменше до пізньої весни. Розслаблятися ворогам, я звичайно ж не дозволю, але для того, щоб супостату життя медом не здавалося, а заодно — зіпсувати всі прийдешні свята, достатньо і «москітних укусів». Складу план-графік, поставлю завдання командирам своїх легких загонів, нехай бешкетують потроху, турбують набігами, ну а самому, саме час зайнятися вирішенням глобальних питань. Відкладати які не має більше жодної причини. Та й дівчину змушувати так довго чекати на порятунок, якось не по лицарськи. А я, хоч і не підперезаний офіційно, але будучи його королівською величністю, являюся магістром потенційного лицарського ордена імені себе самого. І який же приклад подам своїм майбутнім воїнам без страху та докору? Так що, хочеться чи ні, а настав час вирушати слідом за Фердинандом у його світ, щоб пояснити раз і назавжди темному чаклунові, що не варто дражнити гусей і смикати тигра за вуса.

Розтікаючись думкою по дереву, я дивився з вікна вежі на буйство стихії і розумів, що жарти жартами, а інших варіантів справді немає. Реально настав час. Ну, а якщо рішення прийнято і конструктивних заперечень немає, то чого тягнути час? Раніше сядеш – раніше вийдеш.

Я відірвався від споглядання негоди і рішуче присунув до себе чистий аркуш паперу з королівськими вензелями в правому кутку, обмакнув перо в чорнильницю і, виснувши язика, немов школяр, старанно вивів:

«Королівський Указ»

1. Усім ярлам відправитися зі своїми хирдами по замках, які відведено їм для поселення. Де і перебувати аж но отримання наказу, що скасовує цей.

2. Усім командирам повернутися зі своїми загонами додому. У тому числі і «Чорним щитам».

Так… Це суперечить моїм думкам про неспокійне життя сусідів. Але не зовсім. Людям треба дати відпочити. В решті решт, вони воюють у тім числі і за винагороду (а найманці — виключно заради неї). Тож треба дати їм час її витратити.

3. Дозволити усім сестрам-амазонкам, бажаючим провідати рідню, зробити це. За умови, що вони повернуться не пізніше початку весни.   

4. Давиду Наумовичу організувати охорону обозів. Для чого з усіх рудіаріїв і колишніх гладіаторів, окрім охорони обозів, сформувати чотири загони, які позмінно мають патрулювати дороги королівства.

Воно не надто й потрібно, але треба чимось зайняти у мирний час цю групу бійців, які нічого крім як воювати не вміють. Бо розпустити не проблема, але де їх потім шукати і знову збирати. Не страшно — казна не збідніє.

5. Метру Ігнаціусу докласти максимум зусиль, для того, щоб заключити угоду з цьогорічними випускниками Академії Чародійства, з тим, щоб забезпечити усі наші замки необхідним числом магів. В першу чергу — адептів природничих наук.

Чому саме природничих? Бо для військових дій мені метра Ігнаціуса і Клеопетруса досить. Та й метреса Корнелія нас без своєї турботи не полишає. Прудік, знову ж таки, постійно поруч. А от на решту питань — від вчасного дощу над полями до вдалого окоту овець — Архимагів якось навіть відволікати незручно.

6. Головнокомандувачу військ королівства Сонячний Пік, організувати максимальну вербовку новобранців. Для чого приймати у вишкіл навіть підлітків.

Тут я відклав перо і задумався. З одного боку, звісно, військовий вишкіл не піонерський табір. Але, з іншого — треба мислити стратегічно. Чим швидше новобранці почнуть вивчати ратну справу, тим вправніших воїнів ми отримаємо через кілька років. Так, їх не пошлеш у бій вже завтра, зате який резерв виросте згодом.

7. Скарбникові королівства…

Подумав, і закреслив. Ні… Такі накази віддаються персонально і око в око. Тим паче, що цього самого скарбника у мене ще навіть немає. До речі… А чому його у мене досі немає? Це не діло.

— Давиде Наумовичу! — гукнув, навіть не озираючись, впевнений, що той обов’язково десь поруч і чудово мене чує. — Загляньте на хвильку, якщо ваша ласка. Треба одне питання обговорити. Фінансове.

Тепер точно появиться. Слово фінанси на нього як мед на бджіл діє. Примчить поперед власного писку.  

І точно… Менше кількох хвилин минуло, як за плечима почулося увічливе покахикування.