Розділ 5

Стоять похмурі, зиркають недобро з-під насуплених брів. У поглядах безсила лють, а то й ненависть. Так, ще той приз мені дістався. Як у притчі про вершника, який осідлав тигра. Скачи, доки не скине... На фіг, на фіг такі радощі. Проблему треба вирішувати радикально і одразу, поки метастази не пішли. Потім буде пізно пити «Боржомі».

Роблю кілька кроків взад і вперед перед строєм і зупиняюся прямо перед одним із злісно блискучих поглядів. Довга борода і вуса заплетені в кіски, нечесана грива, криво підрізана над чолом, справжнім хвостом спускається на плечі. Долоні нормана мимоволі тискають руків’я бойової сокири. Якби не клятва, голими руками порвав би.

— Як звуть?

— Б'єрн Грива.

— Ненавидиш мене? — дивлюся просто у вічі.

Воїн скрипить зубами, не відповідає, але й погляд не відводить.

— Це добре… Це правильно… Я зневажав би воїна, який не бажає помститися за смерть свого вождя. Тим більше, голови роду... Тому що так чинити може лише негідник і боягуз!

Схоже, від мене чекали глузувань, знущань, принижень, тож подив щирий. Щоправда, поки що в ньому більше недовіри.

— Я задоволений тим, що бачу лють у ваших очах і нікого не утримуватиму силою. Вікінги ніколи не були рабами! Ви вільні люди і, незважаючи на мою угоду з ярлом — як і раніше, вільні самі вибирати, під чиїм прапором боротися. Так, я переміг вашого вождя і за умовами хольмґанг можу вимагати покори, але… Як я вже сказав, мені не потрібні боягузи та раби, мені потрібні бойові товариші. Ті, кому я зможу довірити у смертельній січі, прикривати спину. Зонненберг оточують сильні, жадібні та заздрісні сусіди, які прагнуть розширити свої володіння за рахунок земель мого королівства, а населення перетворити на холопів. На мене чекає багато битв і походів. Буде місце для подвигів, слави та здобичі. Але я не поведу армію найманців, що воюють лише за гроші і чий кодекс дозволяє змінити союзникам, якщо противник заплатить більше. Я хочу очолити не зібране казна з кого військо, а справжню дружину. Хирд… Де бійці битимуться за загальну перемогу проти спільного ворога, як одне ціле, як одна родина. Щоб поділити з моїми воїнами порівну і радість перемоги, і біль втрат... Бо тільки таке військо не знає поразки!

Понесло, загалом… Подібне будь-який студент універа може молоти годинами. Благо, телебачення давно і щільно увійшло в кожну оселю, особливо якщо проживаєш разом із старими родичами. Тож я щедрою рукою розсипав перли красномовства перед натовпом норманів, доки вони не захрюкали… У тому сенсі, що почали перезиратися і перешіптуватися. Значить, настав час добивати і закруглюватися.

— Он там лежить тіло вашого вождя. Он там драккар. Самі вирішуйте — проведете Улафа Косматого в останню путь, як личить ярлові і добровільно присягнете мені — своєму новому конунгу, чи кинете його, як падаль, а самі сядете на корабель і чкурнете додому.

О, яку вилку поставив, аж самому сподобалося.

Вікінги загомоніли голосніше, а я з удаваною байдужістю відвернувся і пішов до своїх.

Дівчатка, до речі, час даремно не втрачали, і трохи віддалік уже горіло кілька багать, поширюючи по окрузі запах смаженої дичини. Причому амазонки трималися окремо від кіннотників сера Корбула, а Христина зі своїми гвардійцями й зовсім на особину.

Побачивши мене, від усіх вогнищ одразу ж замахали руками, закликаючи до себе. Приємно… але неправильно. Ми за рівність між статями та міцне військове товариство. А не хтось у ліс, а хтось за дровами…

— Перша!

— Я тут, ваша високість.

Тьху, ти! Ніяк не звикну, що дівчата буквально невидимими стають, якщо вважають, що так треба. Ну ось, як їх контролювати і у вузді тримати, якщо ніколи не знаєш, де вони перебувають. Насамперед попрошу Ігнаціуса зачарувати мені якийсь перстень на спостережливість.

— Чому три багаття?

Дівчина незрозуміло закліпала віями. Чудить, мовляв, принц. Не відійшов ще, певно, від поєдинку. Хоча по голові точно не били.

— А що? Потрібно було й для нордлінгів розпалити? Так вони самі впораються. Не маленькі… Ми навіть запасів їх не чіпали, своїми обійшлися. Четверта та друга шість зайців підстрелили. Вгодовані. Стане повечеряти.

— З вікінгами згодом розберемося. А зараз я хочу зрозуміти, чому мої люди не сидять за одним багаттям, як належить у бойовому братстві.

— Може тому… — знизала плечима амазонка, — що вони брати, а ми — сестри?

— І що? У вашій хаті жінки та чоловіки їдять окремо? — саркастично спитав я.

— У нашому Домі, — Перша гордовито виділила інтонацією слово «дім», — чоловіків і на поріг ніхто не пустить. Їхнє місце у хліві або на стайні. Прошу мене пробачити… — відразу схаменулась і змінила інтонацію. — Вам краще не знати наші звичаї.

— Феміністки чортові… — буркнув я, мимоволі червоніючи. Треба ж так вляпатися. А все тому, що «домашнє завдання» не виконав. Якщо вже вирішив найняти амазонок, міг би й вивчити їх звичаї та традиції. Зараз би не виглядав дурнем. На жаль, усі ми заднім розумом міцні, а ситуацію треба рятувати. З такими взаєминами далеко не заїдеш.

— Ти дуже правильно підкреслила, що це Ваші звичаї ... — Тепер була моя черга грати голосом. — Але можу нагадати, що ось уже тиждень, як ваш загін став частиною Мого Дому. І я не збираюся переглядати всі звичаї і традиції заради десятка навіжених дівчат. Настільки дурних і самовпевнених, що вважають, ніби весь світ має жити за їхніми законами. Ніколи не доводилося чути про те, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять?