Розділ 2

Зграйка напівголих дівчат вибігла з лісу, і обганяючи власний вереск помчала стрімголов до річки, явно нічого не бачачи перед собою. Власне нічого дивного, якщо врахувати, що дівчата більше оглядалися, ніж дивилися перед собою. Тому й не бачили, що несуться просто на пришвартований до мілини драккар.

П'ятеро вікінгів, залишених сторожити корабель, спантеличені від несподіванки, якийсь час мовчки витріщалися на несподівану здобич, що сама бігла до них у руки, а потім поспішили назустріч.

Легко, мов канатоходьці, збігли на берег по опущених у воду веслах і, навіть не дістаючи зброї, кинулися ловити дівчат, жестами домовляючись між собою: кому яка дістанеться.

Їх ще розділяло метрів двадцять, коли втікачки нарешті помітили нову небезпеку.

Зупинилися на всьому бігу, ніби наскочили на невидиму стіну, і завмерли — важко дихаючи і витріщаючись злякано. Потім заверещали ще голосніше, аніж перед цим, і кинулися навтьоки вздовж річки.

Але бігли вже не так прудко, мабуть сили закінчувалися. Досвідченим поглядом помітивши, що спритності у втікачок поменшало, вікінги швидко скинули важкі кольчуги і з реготом почали наздоганяти дівчат. Буквально з кожним кроком зменшуючи дистанцію, але віддаляючись при цьому від драккара.

Чого я, власне, й домагався. Брати на абордаж судно, яке захищає навіть невеликий загін, одягнений у кольчужну броню — це не піднятися на борт яхти. Якими б не були вмілими воїнами амазонки (а лучницям до цього було ще дуже далеко), вікінги не той супротивник, яким можна нехтувати. А от побігати наввипередки — тут степовим дочкам немає рівних. Особливо якщо забіг на швидкість, а не на витривалість. Тому всім «номерним» дівчатам, незважаючи на їхнє невдоволення, було категорично заборонено вступати в ближній бій, а якщо притисне, то використовувати лише явну перевагу.

Відтягнувши жителів півночі від драккара досить далеко, щоб у мене з латниками було достатньо часу безперешкодно забратися на корабель, дівчата перестали зображати «підбиту куріпку» і, розвернувшись, побігли назад вже не економлячи сил. Зробивши цей маневр буквально перед носом у ошелешених вікінгів.

     В черговий раз засмутившись, нормани теж повернули назад і буквально заревіли від люті, побачивши четвірку закутих у броню зухвальців, що як до себе додому, залізають на їхнє судно. І ще раз — коли дівчата, на бігу, підібрали їхні кольчуги.

Розпалюючи себе криками та закликами до Одіна, вікінги кинулися до драккара, готові за будь-яку ціну відбити корабель. Тим паче, що четверо воїнів і зграйка дівчат не викликали особливого побоювання. Навіть незважаючи на те, що жителі півночі залишилися практично беззбройними. Це були молоді та сильні чоловіки, кожен із яких спокійно вийшов би проти ведмедя з одним ножем. А то й з голими руками. Вони й секунди не сумнівалися, що переможуть, але не зважили на одного — ніхто не збирався вступати з ними в рукопашну. Я не син барона Скавра і вважаю чесним той бій, який можна виграти з найменшими втратами. Особливо якщо не ми все це затіяли.

Хочете довго жити — не лізьте непрохані до чужого городу. І тим більше – на пасіку.

На мій знак, дівчата натягнули луки, і рій стріл з дзижчанням метнувся назустріч вікінгам, одягненим лише у шкіряні безрукавки. Перший залп по ногах. Другий — теж. А вже потім можна добивати. Не заради милосердя, а щоб не надто голосно кричали.

Їхні крики і так, швидше за все, почули. Але в процесі насолоди від розбою та насильства, ярл міг і не надто стривожитися. Послати когось чи пару-трійку воїнів подивитися, чого охорона драккара так репетує — це неодмінно. Але такого візиту ми не побоювалися. А от якби нагрянув одразу весь хирд…

Втім, хто не ризикує, той не п'є шампань.

Розрахунок був правильний або знову «Посмішка» постаралася, але з боку села з'явилося троє. На цей раз при броні, ще навіть неочищеної від свіжих плям крові. Ішли вільно, голосно перемовлялися. Один ніс великий глечик, другий — задню свинячу ногу. Третій тяг за коси розпатлану дівчину. Мабуть, коли вже випало йти, вирішили подбати про товаришів. І піднести їм частування, від загального столу.

— Гей, Ільмаре! — закричав один із них ще здалеку. — Що за галас?! Занудьгували за нами чи що?! Ярл звелів сказати, що за хибну тривогу позбавить вас десятої частини здобичі! Він якраз випитував у старости поселення, де той ховає громадську казну, а ви своїм криком весь настрій йому зіпсували!

Ільмар не міг відповісти, довелося мені замість нього. Грохкаючи порожньою бочкою, підкочуючи її до борту, щоб не так просто було розрізнити голос, я зарепетував у відповідь:

— Яке там, нудно! Глянь, кого зловили! — і, не розгинаючись, показав на корму, де стояли амазонки, все в тому ж напівроздягненому вигляді. — Думаю, ярлові сподобається улов, і він не тільки не зменшить нашої долі, а ще накине по кілька монет.

— Гарні… — оцінили стрункі фігурки дівчат нормани. — А ми думали, що ви тут сумуєте. Ось, вина вам прихопили, окіст і дівку на втіху... — Третій безцеремонно запустив лапу в пазуху заплаканої полонянки.

— Дякую, друзі! Дівка зайвою не буде. Як і глечик доброго вина. Піднімайтесь…

Недавня легка перемога і явно не перший глек вина зробили своє, і новоприбула трійця норманів, з ґоготом та сальними жартами полізла на драккар. І вони дуже здивувалися, якщо встигли, звісно, коли з корми корабля в них полетіли стріли. Дуже влучно та швидко. Рівно по одній на вікінга. А навіщо більше, якщо амазонки отримують свій «дитячий» лук, як тільки починають ходити. А перший «дорослий» після того, як зуміють підстрелити в польоті стрижа.