Розділ 3

— Подивися на це інакше…

Я розв'язав дівчину, присів поруч, так щоб з одного боку була вона, а зброя з протилежного. Але амазонка була так пригнічена, що навіть не помітила моїх маневрів. Довелося спробувати підбадьорити.

— Ось ти кажеш, що не впоралася із завданням. А тепер скажи, як твої сестри сприйняли б звістку про те, що ти вбила Літаючого з орланами? Сподобалося б?

Дівчина глянула на мене як на божевільного і засміялася. Як на мене — надто голосно. Навіть Синільга прокинулася і невдоволено настовбурчила пір'я. Ну, хто пояснить, як їх розуміти? То вселенська скорбота і зневіра всього іудейського народу на обличчі, то регоче, наче їй п'яти лоскочуть.

— Я спитав щось смішне?

— Звичайно! — знову хихикнула дівчина. — Хіба можна вбити легенду? Ти ж безсмертний!

— Ну, це інше питання… — на всякий пожежний я вирішив у цю тему не заглиблюватись. Якщо амазонки вважають мене безсмертним, то навіщо їх розчаровувати? Нема гірше, ніж не виправдати надії жінки. — Але тоді тебе тим більше нема в чому дорікнути.

Подивився в очі сповнені нерозумінням і пояснив.

— Якщо мене не можна вбити, то в чому твоя провина? Хто може виконати завдання, якщо воно спочатку нездійсненне? Нікого ж не посилають… наприклад, обігнати вітер чи зачерпнути місячного сяйва?

Схоже, дівчина почала замислюватися.

— Я не подумала про це… Дякую… — вона буквально ожила і навіть мимоволі поправила зачіску. — Однак, імені все одно можуть не дати. Нехай не з власної вини, але випробування я не пройшла. Зате… й ганьби на мені немає. Схожий випадок уже був. Років десять тому. Коли пожежа не дала сестрі Іридії закінчити справу.

— От і добре. Значить, у тебе є привід поквапитися. Ходімо?

Тепер дівчина дивилася із сумнівом.

— Разом?

— Ну… А що знову не так?

— Ні, нічого… Просто я ще не зустрічала чоловіка, який уміє достатньо швидко бігати.

Засранка... Не бачила вона. Та ти взагалі хоч одного чоловіка у своєму житті вже бачила? А ля натюрель, маю на увазі… Як то кажуть, вчити тебе нікому, а мені ніколи. Хіба що особистим прикладом і в процесі?

Тому посміхаємося у всі тридцять два і цідимо з єхидною лінню.

— То саме час познайомитись. Чи ти вважаєш, що з орланами літати легше, ніж бігати наввипередки з надмірно самовпевненим дівчиськом? Ну, тоді скажи це Синільзі.

Синій птах почув своє ім'я і зацікавлено подивився на дівчину. Навряд, як на здобич. В тілі сокола вона й із зайцем ледве впоралася. Але амазонка щось потрібне для себе в тому погляді узріла, бо коли заговорила знову, поваги в голосі помітно побільшало.

Дарма. Мені більше смішливі панянки подобаються. А шанобливість — це привілей сивобородих старців.

В іншій обстановці я б поспішив зняти напругу, що мимоволі виникла, якимось доречним і злегка фривольним жартом. Але зараз я малу не кадрив, отже, доведеться потерпіти. Натомість простіше буде переконувати.

— От і гаразд. Тоді вперед?

— А як же Герміндія?

Чорт! Про покійницю я забув.

— Ти хочеш її забрати з собою?

— Це було б правильно, — сказала дівчина. — Але сестри зрозуміють, якщо ми її просто поховаємо, а сім'ї повернемо зброю.

Ну, хоч труп не доведеться тягти по спеці.

— Гаразд. Тоді, тим паче, нема чого розсиджуватися. Могила сама не викопається. Ось тільки чим ти її копати збираєшся? Ножем?

Взагалі, невеликі тесаки, якими, окрім списів і шабель, озброювалися амазонки, цілком могли зійти за усічену саперну лопатку. Але, виявилося, я просто нічого не тямлю в ритуальному похованні дочок степу. Втім, чого ще чекати від чоловіка. Виявляється, покійниць не віддавали землі, а навпаки — виносили на найвище місце, звідки мертва войовниця могла востаннє попрощатися з улюбленим степом. У нашому випадку курган.

Шафоподібна Герміндія важила не менше центнера, і тягти її на гірку було ще те задоволення, але за витраченими зусиллями і часом, загалом, набагато легше і швидше, ніж довбати в сухій землі достатньо глибоке укриття для тлінних останків. А заразом, з'явилася можливість згадати про те, що раніше чи пізніше, але доведеться відповідати за кожен вчинок. Притримав би меч — не довелося б тепер сопіти.

Добре хоч зі спартанськими традиціями тут не морочилися. Типу зі щитом або на щиті... А то важко уявити, як нам удалося б такий трюк провернути з урахуванням моїх метр дев'яносто з хвостиком і максимум метр сімдесят Безіменної. Мимохіть пригадалася сценка з урочистим похороном Високого блондина з однойменного фільму. Так що весь час, поки ми тягли покійницю волоком за руки, я безглуздо посміхався і старанно відвертався, щоб напарниця не помітила неналежного виразу.

Синільга здивовано пискнула. Потім злетіла, описала кілька кіл, намагаючись зрозуміти, що ми робимо. Але навряд чи досягла успіху, оскільки навіть я не до кінця розумів сенсу таких ритуальних послуг, і полетіла, не чекаючи закінчення.

У мене такої можливості не було, тож довелося чесно виконати останній обов'язок до кінця.