Розділ 2

Темно... Не в сенсі, в очах, а просто ніч на подвір'ї. Он, зірки над головою блищать. Тільки я чомусь не стою, як годилося б, вийшовши з магазину, а лежу на спині. Причому моменту падіння зовсім не пам'ятаю. Та й не болить нічого. Що також дуже дивно. Кому хоч раз не пощастило навернутися зі сходів, розуміє... У мене, наприклад, є певний досвід. Якось послизнувся взимку… Як не вбився, досі дивуюсь. Врятувало, що потилицею приклався до кута сходинки, а не основою черепа чи шиєю. А голова була запакована в теплу хутряну шапку, із зав'язаними ззаду «вухами».

Гаразд, буває по-різному, але сам магазин куди подівся? Чи у мене той самий класичний випадок: «А потім на руїнах каплиці…»

Підвівся, спираючись на лікті, і… полегшено зітхнув. Тьху... Я вже повірив, що мене знову кудись перемістили «доброзичливці». А це лише сон. Сподіватимемося, що не віщий.

Он щит у землю встромлений стоїть, а на ньому, як на сідалі, дрімає Синільга. Поруч тихенько сопе полонянка. Прикидається, схоже… На всякий пожежний, незважаючи на її запевнення у відданості та повазі, перш ніж лягти спати, я знову зв'язав амазонку. Ну а що? Дівчині не звикати, а мені спокійніше. Досить і одного трупа.

Багаття теж погасло. Комарів дим все одно не відлякував, а несподіваних гостей, які випадково завернуть на вогник, з мене достатньо. Не люблю нічних боїв. З ким борешся не видно, руку вчасно не притримаєш, а моєму мечу дай тільки побитися. Так і норовить кожного, у кого ворога та супостата запідозрить, на локшину порізати. Для надійності… Щоб регенерувати не зміг. А то різні трапляються... Адже світ магічний, щоб йому порожньо. Куди не подивишся, все не як у людей, а елементарного телепорту з пункту А до пункту Б не допросишся. То так закине, що фіг виберешся, от як зараз. Обіцяли столицю Цариці амазонок, а опинився посеред безкрайнього степу, з єдиним орієнтиром на всю округу. Ага, кам'яний бовван, у народі «скіфська баба» називається. Стирчить на кургані з незапам'ятних часів і дорогу путникові, що заплутав, вказує. Якщо той спитати вміє…

Пощастило, хоч не блукав довго, одразу на засідку напоровся. Виявилося, тутешні діви-войовниці теж люблять біля дороги на подорожніх чатувати. Точнісінько, як у моєму минулому світі доблесні трудівники ДАІ. Тільки замість смугастих жезлів, амазонки вважають за краще вискакувати з укриття з гострими списами в руках. Зате і друга відмінність є: даішника, яким би жлобом не виявилося, вбивати не можна... як би не хотілося. А озвірілу бабу, котра тицяє в твій організм зброєю, можна. І ніякі феміністки та інші захисники жінок, яких безперервно гноблять підлі мужики, навіть не пікнуть.

По-перше, — тому що нічого на людей зі списом кидатися, навіть права... тьху, імені не запитавши. А по-друге, — не водяться тут такі. Амазонки є, а феміністок нема. Бо якби знайшлася бодай одна божевільна, яка б бовкнула щось про те, що жінки нічим не гірші і повинні мати рівні з чоловіками права, певен — її недовге життя перервалося б раніше, ніж вона встигла б пояснити сестрам меча та списи, що зовсім не те мала на увазі, а навіть навпаки. Оскільки для дочок степу чоловік був істотою нікчемною і доброго слова не заслуговує.

Хіба що у виняткових випадках. Коли йому вдавалося брати гору. Не в сенсі, опинитися зверху, а перемогти дівчину в сутичці, або, як у моєму випадку, приголомшити цінним подарунком.

Втім, другий варіант спрацьовував і минулого життя. І чим дорожчий подарунок, тим безвідмовніший результат. У моєму випадку вистачило рульового пера Синільги.

А це третя відмінність нового світу, яка не могла не тішити. Оскільки в хвості орлана пір'я багато, і воно само росте. Навіть поливати не треба. Старчить обдарувати не одну дюжину.

От тільки не потрібна мені ця дюжина, ні інша. Леонідію б знайти і повернути... А то щось неспокійно на душі.

Дихання полонянки, чиїм життям і честю, я так і не скористався, незважаючи на пропозицію, що надійшла слідом за подарунком, змінилося. Стало надто спокійним. Значить, прокинулася і не знає, як поводитися. Ось і лежить сумирно, поки король Синьої Птахи не здогадається про неї згадати.

Ох… Складно у них тут все. То вбити намагаються без будь-яких попередніх розмов та пояснень. То у вірні слуги записуються. Незважаючи на мою безперечну приналежність до зневаженого чоловічого роду.

Я повернувся на бік, простяг руку і витягнув кляп з рота амазонки.

— Дякую… — тихо промовила бранка… чи ким вона мені доводиться тепер?

— Нема за що… Виспалася? Поговоримо?

— Як накаже Літаючий з орланами, — покірно погодилася дівчина.

— Ну, хай буде Літаючий… Хоча Ніколаїс мені вже звичніше. А тебе як звуть?

— У мене ще немає імені, Той що літає з орланами. Сьогодні сестри мали зібратися на Коло і дати імена всім, кого вважають гідними.

Дівчина тихенько зітхнула та додала.

— На жаль… мене там не буде…

— Далеко йти? — не збагнув я одразу. — Довго?

— Іти? — перепитала амазонка. — Не знаю… Мабуть. Вершник за день дістанеться. А якщо бігцем, то можна і до обіду встигнути.

Цікавий варіант. Бігом, значить, швидше, ніж верхи? Хоча чому ні? Я ж не знаю, які тут у них коні... Може, поні? А ніжки у дівчини довгі, стрункі… Такими можна легко не одну версту відміряти. От тільки мені за ними сто пудів не встигнути…