Глава 1: Піщане пророцтво

"Справжнє знання — те, що йде з серця, а не з книги."
— Легенда Першого мага 
 

Ранкове небо ще ховало зірки, але замок уже не спав. У коридорах з’являлися тіні, а вежі поволі занурювались у м’яке світло передсвітанку. В повітрі витала тривога — не голосна, не панічна, а глибока, як шелест пергаментів у зачиненій бібліотеці. 

Ельсар стояв біля головного входу, занурений у роздуми. Його мантія була припорошена пилом старовинних книг, а посох у руці — старий, із тріщиною в центрі, де колись виблискував кристал першої сили. Сьогодні той кристал ледве світився, мовби відчуваючи, що звичайних відповідей уже не буде. 

— Ви йдете, — пролунав голос за спиною. 

Лівія з’явилась без звуку, як завжди. Її сріблясте волосся спадало на плечі, а в очах було те, чого Ельсар боявся найбільше — розуміння. Вона знала більше, ніж говорила. І завжди з’являлась у моменти, коли мовчання важливіше за слова. 

— Августа знову бачила сон, — сказав маг, не повертаючись. — Цього разу… крила вогню вкривали все небо. А в центрі — двоє. Один — з очима її чоловіка. Другий — з її голосом. 

— Двійнята, — тихо відповіла Лівія. 

Ельсар зітхнув. 

— Магія не повинна так поводитися. Вона не повинна говорити через сни. Але вона це робить. Бо те, що всередині Августи — не лише нове життя. Це щось старіше. 

— Ти не зможеш знайти відповідь у бібліотеці, — мовила вона. 

— Тому я йду. Я маю дізнатись, що готує світ. Бо якщо це пророче народження… воно вже почало змінювати порядок речей. 

Він повернувся до неї й на мить затримав погляд. У ньому не було страху. Лише втома і рішучість. 

— Бережи її. І… не кажи нічого королю. 

— Він відчує, що тебе немає. 

— Нехай. Йому краще нічого не знати, доки я не повернуся з відповіддю. 

Коли перші промені сонця торкнулися каменю біля брами, Ельсар ступив на сніг. Позаду нього залишався замок, королівська зала, тиша королівської бібліотеки — все, що було звичним. Попереду — пустеля, таємниці і голоси, які ніхто не наважувався почути. 

Молоді учні, Радас і Арія, ішли мовчки, тримаючи свої мантії, щоб не зачепитися за гостре каміння біля дороги. Їхні обличчя були сповнені захоплення — і страху. 

— Куди ми йдемо, майстре? — нарешті наважився запитати Радас. 

— Ми шукаємо голос, — відповів Ельсар. — Той, що не має рота, але знає все. 

— Це легенда? 

— Якщо це так, то я повернуся ні з чим. А якщо ні — ми можемо змінити долю. 

Вітер здіймав пісок, не мовчав. Здавалося, сама пустеля чекала — на них, на їхні кроки, на подих старого мага, який іде шукати те, що ніхто не насмілився шукати багато віків. 
 

Хроніка мага Ельсара. Запис перший:

Королева носить у собі не лише дітей. Вона носить світло і тінь.
І якщо не знайти шлях… це світло може осліпити всіх

Маршрут мага Ельсара:
 

Від замку де Освільдів → через Скелі Часу → Занедбаний храм → до межі Пустелі Вогняних Вітрів.