Розділ 6.1

Айла Месау

— Як гадаєте, боги дійсно дивляться на нас з небес? 

Я стояла на невеликому балконі, дивлячись у темне небо, всіяне яскравими зірками.

— Храмовники кажуть, що так, — Оуен стояв трохи позаду. Та боковим зором я все одно бачила легку посмішку, яка посіла місце на його обличчі. — Та, гадаю, що правду ми дізнаємося лише після смерті.

— Для кожного з нас колись спалахне нова зірка, — підтримала я майбутнього чоловіка. — Буду молити богів, щоб це сталося ще дуже нескоро.

— Підтримаю вас у цьому, моя королево, — чоловік обережно опустив свою долоню поверх моєї. 

— Я ще не ваша королева, — озирнувшись, я перехопила погляд темних, як небо над нами, очей. — Чому ви так мене кличете?

— Бо це неодмінно станеться, — знизав плечима Оуен. — За кілька місяців. Коли Содія потеплішає і до нас зможуть завітати гості з усіх країн.

— Не можу дочекатися, — тихо прошепотіла у відповідь, відчуваючи тепло чоловічої долоні крізь дві рукавички. Свою і його. — Здається, що це буде ще так нескоро…

— Саме тому я і не бачу причин чекати, Айло, — він наблизився до мене, зазирнув у вічі. — Ви вже моя королева. Моя дружина. Нехай боги та королі сусідніх держав про це ще не знають.

А я зараз не знала, куди подітися від збентеження. Здається обличчя разом з вухами спалахнуло так само яскраво, як той рубін у каблучці, що зігрівав у холод. 

— Я… я…

— Що таке? Мені ви можете сказати все, що у вас на душі.

— Я не варта вас, ваша величносте, — видихнула я, обережно піднявши погляд. 

— До вас дійшли чутки, — його обличчя на мить скам'яніло. Та майже одразу повернулася та посмішка, яка личила йому більше за одяг та корону. 

— Так. І вони мають під собою ґрунт.

Чутки кілька діб тому мені повідомила леді де Оргі. Оріса сиділа в кріслі у вітальні, вишивала разом з іншими леді. Я у той час лише обирала, що саме хочу зобразити нитками на прохолодному сріблястому шовку і не дослухалася до розмови між моїми леді.

— Я дізналася, чому відіслали того посла, — наче ненароком промовила дівчина, кинувши у мій бік хитрий погляд.

Я спіймала його. І потрапила на цей гачок.

Оріса продовжувала посміхатися, дивлячись на мене. Вона не квапилася розкривати карти, наче чекаючи відповіді. І…

— І чому? — я не витримала.

Як за командою Елісса і Даяна відклали свої вишивки в сторону, готові слухати цікаві подробиці. А от найстарша моя фрейліна лише скривилася.

— Робити вам більше нічого, як плітки збирати, — невдоволено пробурмотіла леді Мейрі, навіть погляду від своєї вишивки не відірвавши. Та поміж тонких чорних брів лягла тінь зморшки.

— Деякі плітки дуже корисні, — зауважила Оріса, перекладаючи руду товсту косу з правого плеча на ліве. — Наприклад, завдяки цим, наша майбутня королева зможе дізнатися, що мати короля не надто її полюбляє.

— А що у світі колись було інакше? — леді Лейла нарешті відірвалася від своєї роботи і підняла погляд холодних-блакитних очей на пліткарку. — Завжди було так. Чи світ встиг змінитися за одну ніч?

— Так що ти там дізналася? — Даяна не витримала першою. Вона аж на місці підстрибнула від чого її сукня кремового кольору зашурхотіла спідницею. — Нашій майбутній королеві варто чогось боятися?

— Не сказала б, — гмикнула Оріса. — Просто леді Фрейвіл замало того, що батько леді Месау шостий у черзі на престол Ісафіру. І посагу нашої майбутньої королеви їй замало. Як і титулу графської дочки. 

Я застигла на місці, не відчуваючи голки поміж пальцями. Серце шалено застукало у грудях.

Вони отримали посаг! Посаг, який менше за той, що було обіцяно. Якщо посаг ще якось міг врятувати моє становище, то тепер… бути біді. Точно бути!

Я сама дізналася про те, що обіцянку не виконано, вже коли зійшла на корабель. Я не знала, чому батько так підставив мене з посагом. На мої листи він досі жодного разу не відповів. І від однієї думки про те…

— Леді Месау, ви зблідли! — Елліса підскочила на тахті, відкинувши від себе вишивку. Її курчаве волосся злетіло догори і знову обійняло кругле обличчя. — Служнице! Води! Води для леді Месау!

— Ні-ні, все добре, — прошепотіла я, на мить прикривши очі.

— Ось бачите, леді де Оргі, що ваші плітки роблять, — зітхнула леді Лейла. — Сподіваюсь, наступні ваші слова не доведуть нашу майбутню королеву до втрати свідомості.

Оріса кинула в мій бік винуватий погляд:

— Вибачте, Айло. Та насправді, я хотіла сказати, що вам нема чого хвилюватися. Леді Фрейвіл невдоволена, це так. І свою злість вона вимістила на послі, який шукав королю наречену. Та тільки кажуть, що його величність заборонив матері щось робити і казати. Він сказав, що одружиться з вами. Адже ви йому дуже сподобалися.

Полегшення після почутого було в рази більше за той страх, що накинувся напочатку. Та думати про все це я все одно не могла припинити. І тому зараз, стоячи поряд з королем, не втримала язика за зубами.