Королівство Білого Замку

Пролог. Легенда Білого Замку

Густий сріблястий туман над старим містом ніколи не був звичайною негодою. Містяни казали, що коли він спускається з гір, межа між світами стає тоншою за папір, а прадавній Білий Замок, схований у глибині вікових лісів, зачіпає верхівками своїх веж самі хмари.Про це місце ходили похмурі легенди. Століттями в місті пошепки переповідали історію: кожен, хто ступить за чарівну межу і знайде шлях до Білого Замку, більше ніколи не повертається назад. Людей лякала ця таємниця. Вони зачиняли віконниці, коли вечірній туман огортав вулиці, і застерігали своїх дітей від прогулянок біля узлісся.Проте замок не був пасткою чи осередком темряви. Він чекав.У розкішних, залитих м’яким сяйвом залах, де час плинув за своїми магічними законами, панувала тиша. Його володар — юнак із рудим волоссям та очима, у яких ховалася глибока печаль віків, — день за днем дивився крізь кришталеві вікна на сірий світ людей. Він знав: замок зачинений для тих, хто шукає лише багатства чи слави. Брама відкриється лише для тієї єдиної, чиє серце здатне бачити дива, чия краса й чиста душа зможуть розвіяти багатовікове закляття.Легенда казала, що той, хто увійде туди, зникне для свого світу назавжди. Але вона мовчала про найголовніше: замок шукав не жертву. Він шукав свою Королеву.І цієї дощової осені, коли у сірому місті одна звичайна дівчина сіла у вечірній автобус, старі годинники Білого Замку вперше за багато років завели свій тихоплавний хід...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше