Розділ 2

Тея

​Я сиділа на жорсткому ліжку похмурої кімнати номер сім і здригалася від кожного скрипу за дверима. У вухах досі дзвенів голос кучера, який цинічно кинув мені вчора перед тим, як зникнути у темряві:

— Сама викручуйся, панночко. Ми приїхали на день раніше, графський наказ виконано наполовину, а ночуй де хочеш. Завтра зранку буду біля брами палацу. Не спізнися, бо голову з плечей знімуть і тобі, і твоєму малому!

​Він просто викинув мене в цьому брудному кварталі, який кишів беззаконням. У мене не було грошей на пристойний заїжджий дім — усі мої невеликі заощадження пішли на закупівлю ліків для брата. Тому й довелося винаймати найдешевшу диру — «Тінь світлих», де за кожну хвилину спокою доводилося платити готовністю вибити комусь зуби. Як-от тим п’яним виродкам, від яких мене врятував той дивний незнайомець у каптурі.

​Досі гадки не мала, ким він був, але була рада долі, що не всі в цьому місці виявилися відбитими покидьками. Я навіть думати боялася, що могло б бути далі зі мною, якби він не втрутився.

​Я лягла на пропахлий сирістю матрац, але заплющити очі так і не змогла. Перед очима сцена за сценою проносилися події останніх тижнів.

​Після смерті батьків мої дальні родичі — графська сімейка, яка володіла жалюгідними залишками колись величного роду — «великодушно» взяли нас із молодшим братом до себе.

Насправді ж ми стали безплатними слугами. Нас використовували як завгодно, відпрацьовуючи кожен шматок хліба.

​А коли прийшов жорстокий наказ Темного короля: «Кожен знатний рід зобов’язаний виставити на Відбір претендентку» — у моїх «благодійників» почалася паніка. Їхня власна розпещена донечка й слухати нічого не хотіла про якийсь шлюб. Вона верещала, що ні за що не піде під вінець до якогось «бастарда, та ще й Світлого». До того ж у неї вже був багатий кавалер, який би такого не зрозумів. А накази королів не обговорюються — за непокору загрожувала плаха. Звісно, не виставити її на Відбір і відправити на вірну смерть ніхто не збирався, тому подали кандидатуру Селени, бувши впевненими, що її все одно не оберуть. І яка ж істерія почалася у всіх, коли її таки відібрали однією з претенденток! Вона навіть непритомно гепнулася на руки своєму ошарашеному коханцю.

​І тоді моя тітка знайшла «геніальне» рішення.

Мене викликали в кабінет і поставили перед фактом:

— Ти поїдеш на Відбір замість нашої доньки, Тея. Тобі якраз виповнилося двадцять, ви майже однолітки, ніхто не здогадається про підміну. Якщо спробуєш утекти чи розкрити правду — твій братик загине від «випадкової» хвороби. Якщо ж ти все зробиш правильно: приїдеш туди, поведешся максимально сіро, зробиш усе, щоб кронпринц вигнав тебе в першому ж турі, а потім тихо повернешся — ми дамо грошей на хорошу школу для твого брата і відпустимо вас обох на всі чотири сторони. Але якщо якимось дивом виграєш Відбір, ми здамо тебе королям як самозванку й тебе стратять.

​Вибору в мене не було. Брат був моїм єдиним сенсом життя.

План здавався простим: відсидіти кілька днів, роздратувати кронпринца якоюсь дурницею, отримати статус невдахи й поїхати додому. От тільки я зовсім не врахувала, що Світлий кронпринц виявиться настільки…

​Перші промені ранкового сонця освітили кімнату. Я швидко привела до ладу сукню, зібрала крихітну сумку, в якій майже нічого не було — візит планувався коротким, — і вийшла назустріч своєму спланованому провалу.

​Коли наш скромний екіпаж зупинився біля королівського палацу, я зітхнула, поправила сукню, вийшла з екіпажу і, лише коли підійшла до чоловіка, який стояв неподалік, підвела голову й закам'яніла.

​При світлі ранкового сонця, у розкішному білому мундирі, розшитому золотом, принц виглядав приголомшливо. Високе чоло, чіткі риси обличчя, довге вогняне волосся, що переливалося на сонці, і пронизливий погляд яскраво-зелених очей. Ніколи в житті я не бачила таких красенів. Та що їм робити у глухому місті? Хіба в мене був час подорожувати й розглядати інших?

​Але було дещо, що налякало мене аж до дрижаків: я вкрай не очікувала настільки яскравої реакції власного тіла — моє серце чомусь зробило шалений скачок у грудях, а повітря ніби застрягло в горлі.

Тея, а ну зберися! Ну, гарний собі чоловік, ну то й що? Після тієї таверни певно й конюх виглядатиме красенем з портретів на тлі тих пияк.

​Ковтнула слину, збираючись із думками.

На секунду наші погляди зустрілися. Він дивився на мене дивно, вивчаюче, ніби намагався розгледіти щось на обличчі.

Я примусила себе зробити рівний кивок і гордо прокрокувала повз, хоча всередині все тремтіло.

Ну, в принципі, якщо я й далі продовжуватиму так витріщатися на нього, то він точно вижене мене першою. Кому з чоловіків сподобається оце божевільне витріщання?

​Я йшла за слугами, роздивляючись усе навкруги. Білий замок, прикрашений квітами, золотом і картинами, виглядав казково. Я навіть не могла повірити своїм очам, намагаючись роздивитися до дрібниць кожну частину коридору, яким ми проходили.

​Нас розселили у розкішному крилі для претенденток. І коли я увійшла у відведені мені покої, моя щелепа відвалилася. В такій кімнаті було шкода не те що спати — ходити! Шовкові гобелени, різьблені меблі, високе широке ліжко. Я так і завмерла на кілька хвилин, роздивляючись усе навкруги, і була рада, що ніхто мене зараз не бачить. По одному моєму вигляду можна було сказати, що я ніяка не знатна дівчина, а проста дика дівка, яка й бачити не бачила такої розкоші.

​Я пройшла вглиб і присіла на краєчок ліжка, глянувши на свою маленьку сумочку, яка виглядала настільки недоречно в усьому цьому багатстві, як і я сама. Навіть не стала розпаковувати її — просто поставила в куток.

Навіщо витрачати час? Мене виженуть максимум за два дні.

​Двері різко відчинилися, і я підскочила на ліжку.

— Через десять хвилин усіх претенденток запрошують до Великої зали на трапезу-знайомство, — викарбував лакей і закрив двері, навіть не дочекавшись відповіді.