Розділ 1

Крістіан

У таверні «Тінь світлих» було, як завжди, небагатолюдно, а ті, хто сидів за столиками, майже ніколи не звертали на інших увагу. Тут було не заведено розглядати сусідів. Ідеальне місце для того, щоб загубитися. І ще ідеальніше — щоб творити темні справи.

Я сидів у найтемнішому кутку, натягнувши глибокий каптур на самі очі. Проста ілюзія ховала моє яскраве червоне волосся та риси обличчя, перетворюючи спадкоємця Світлого престолу на звичайного найманця. Тут, на самісінькому дні столиці, куди зазвичай стікався різний темний непотріб, ніхто б не шукав кронпринца.

Кронпринц… Ага. Бастард усе життя й кронпринц віднедавна. Я зітхнув, згадуючи нещодавню смерть свого брата від рук радикалів, які хотіли присвоїти собі два королівства. В одну мить я втратив і брата, і власну свободу. Всі плани на вільне життя й мандрівки покотилися в безодню, бо тепер я мав обов’язки, яких ніколи не хотів мати.

— То що, завтра прибудуть кралі до Світлого? — пролунав хрипкий голос зі столика навпроти.

— Так. Оце пощастило так пощастило цьому бастарду. Цілий відбір дівок для нього зробили, ти ба який павич, — відповів інший і гигикнув, брязнувши кухлем по стільниці.

— Дереку, а типу, якби ти був при короні, не став би робити такого? — кинув третій, мружачись, і потер чорну бороду.

— Нє, а нащо? Коли для тебе відкриті всі спідниці обох Світил? — він голосно гигикнув і поколупався в зубі пальцем.

Діставши звідти щось і пильно подивившись на знахідку, він зітхнув:

— А якби робив відбір, то точно викликав би не п'ять дівок, а сотню-другу. А то що це за відбір такий без вибору?

Чоловіки дружно гигикнули й стукнулися кухлями, а я напружився, стиснувши руки в кулаки.

Поверхневі ідіоти. Та що вони знали про це взагалі?

Батько і Темний король не дали мені жодного шансу відмовитися, просто поставивши перед фактом: для зміцнення Світлого і Темного королівств потрібен шлюб.

«Політичний обов'язок», «зміцнення миру», «об'єднання королівств». Гарні слова, за якими ховалася проста істина: мене змусять обрати одну з розпещених Темних аристократок, з якою я до кінця життя гратиму в щасливу сім'ю.

Покрутив у руках надщерблений дерев'яний кухоль.

Чи хотів я цього? Ні. Я взагалі нікого не збирався обирати.

Моє серце все ще болісно стискалося тільки від одного імені. Аліна… Моя неймовірна Зіронька. Дівчина з іншого світу, душу якої я випадково притягнув у тіло Евелін де Міраль. Вона перевернула моє життя, але, не давши мені жодного шансу, залишилася з іншим.

Я знав, що Натаніель зробить її щасливою й бачив, як ректор дивився на неї — так, ніби вона була єдиним джерелом світла в його особистій Темряві. І тому відпустив.

Але порожнеча всередині нікуди не зникла, і заповнювати її якоюсь політичною маріонеткою я не збирався. Відсиджу цей Відбір, нікого не обравши. Нащо мучити якусь дівчину, яку я точно не покохаю? А яке щастя в політичному шлюбі? Горіти у вогні буду лише я… а там — нехай Рада сама вирішує, що з цим робити. Хтозна, можливо, знайдуть кращого кронпринца.

Мої похмурі думки перервав скрип вхідних дверей.

У таверну зайшла дівчина, й розмови навколо раптом вщухли. Всі голови повернулися і вп’ялися очима у відвідувачку, бо вона виглядала тут так само недоречно, як діамант у багнюці.

Темноволоса, струнка, у сукні глибокого смарагдового кольору. У руках дівчина міцно стискала невелику темну дорожню сумку. Її погляд швидко пройшовся брудною залою, і плечі помітно напружилися.

Що така леді забула в цьому районі після заходу сонця?

Я спостерігав, як вона підійшла до барної стійки. Перекинулася кількома словами з трактирником — судячи з її напруженої спини, розмова була не з приємних, — після чого отримала іржавий ключ і попрямувала до найближчого вільного столика.

Дівчина сіла, і трактирник поставив їй на стіл юшку. Поклавши сумку на коліна, вона почала їсти, намагаючись не дивитися по боках.

Чоловіки, які нещодавно так завзято обговорювали Відбір — здоровенні, брудні й уже добряче п'яні, — подивилися один на одного і з гидкими посмішками на обличчях піднялися зі своїх місць. Розв'язною ходою вони попрямували до її столика й безцеремонно всілися поруч.

— Яка гарнюня, — вищирився один із них, демонструючи відсутність половини зубів. — Заблукала? Може, складеш компанію справжнім чоловікам?

Дівчина навіть не здригнулася. Вона повільно поклала ложку, підняла на них холодний, пронизливий погляд і спокійно відповіла:

— Боюся, справжні чоловіки сьогодні десь затримуються. А сумнівні компанії мене взагалі не цікавлять — на цей вечір я віддаю перевагу самотності.

Я мимоволі усміхнувся. Смілива дівчина.

Чоловіки на секунду розгубилися, перетравлюючи почуте, а потім їхні обличчя налилися люттю.

— Ти ба, яка зухвала! — гаркнув другий і різко простягнув руку, хапаючи її за плече. — Зараз ми покажемо тобі, хто тут справжні чоловіки!

Дівчина блискавично схопила зі столу дерев'яний кухоль і з розмаху вгатила нападника по зап'ястю. Той завив, але двоє інших миттєво підскочили, перекидаючи стіл. Один із них потягнувся до її сумки, інший схопив дівчину за лікоть, грубо смикаючи на себе.

Моє терпіння луснуло разом із виделкою, яку я тримав у руках.

Я підвівся, швидко обираючи стратегію дій. Світлу магію використовувати було не можна — це б миттєво видало мене. Тому я вхопив того, що тримав її за лікоть, за комір брудної сорочки й з силою жбурнув у стіну. Наступному вписав хук у щелепу — пролунав хрускіт, і здоровань повалився на брудну підлогу. Третій, той самий беззубий, вихопив ножа, але я просто викрутив йому руку до хрусту суглоба і швиргонув слідом за дружками.

— Геть, — пролунав мій голос, змінений ілюзією на більш низький і грубий.

Трійця поповзла до виходу, не ризикуючи зв'язуватися з іншим чоловіком.

Грьобані боягузи. Як нападати втрьох на беззахисну дівчину — герої, а варто було з'явитися реальній загрозі, як миттю підібгали хвости. Таких нікчем ненавидів понад усе на світі. Вони розуміли лише мову сили.