Глава 9. У вас є план, детективе?

Протеревенивши півночі, дівчата так і заснули разом в одному ліжку, як часто це робили в дитинстві. Тому, ранковий підйом видався важким і довгим. Та варто було Арлін пробурмотіти своїй сестричці, що як вона зараз не сповзе з ліжка, то її обов’язково видадуть заміж, й Ерінія злетіла з нього, ледь не гепнувшись спросонку. Перерахувавши всі кути на своєму шляху, з практично заплющеними очима вона таки доповзла до своєї кімнати, де з горем навпіл привела себе до ладу й попленталась в сад.

На ошелешений погляд управительки, що вже… чи ще не спала (вона хоч колись спить?), відмахнулась:

– Вранішнє повітря дуже корисне для здоров’я! – тицьнула кудись в стелю вказівним пальцем й, сутужно зітхнувши, вивалилась з дому та поповзла на задній двір, котрий і виходив у сад.

Альтанка, над якою просто-таки розкошувала квітуюча бузкова гліцинія, так і манила до себе зручним (особливо, коли страшенно хочеться спати), диванчиком з подушечкою й ковдрою. Й зараз ідея про корисне повітря видавалась, як ніколи, доречною, щоб втілити її: загорнутись в ковдрочку й впасти на подушечку – і нехай той принц зачекає! Але в голові противною осою дзижчав голос Арлін, нагадуючи про заміжжя й стимулюючи рискати проміж квіткових заростей в пошуках необхідних «сліз».

Година пошуків увінчалась досить солідною колекцією. Залишилось лиш вигадати, як це все замаскувати під реальну хворобу. Проте, з ілюзійними здібностями Арлін можна було й не таке провернути. За що в дитинстві вони також не раз отримували на горіхи.

Після повернення додому спати вже розхотілось, й Ерінія вирішила, що детективу, зрештою, теж час прокидатись, оскільки в неї справ більше, ніж можна їх вирішити за день, а ще й до нього на допит йти! Тому, відправила йому дуже голосне сповіщення на його магбраслет, що за пів години чекатиме на нього біля його агенції і, якщо він на той час там не з’явиться – шукатиме можливості поговорити з нею сам!

У відповідь прилетіло щось невдоволене про її манери, на що вона нагадала, що за протоколом він має отримати дозвіл на її опитування в королівській канцелярії. Та, от халепа! Король у від’їзді й підписати цей дозвіл зараз не зможе, тому, декому доведеться чекати на його повернення. Але в неї ще є добра воля, якщо тільки не бісити різними натяками хазяйку цієї волі. Коротка й водночас змістовна відповідь не забарилась: «Буду!»

Влетівши до кухні, оскільки сніданок планувався лиш за годину, Ерінія вихопила мало не з пательні пиріжок з вишнями, ще два поцупила з вазочки, кидаючи їх до сумки й, цмокнувши незмінну кухарку сім’ї Олард-Давор, вилетіла звідти під скрушне ледь не голосіння останньої, що, як вона буде так снідати, то її вітром здує на першому ж перехресті. До перехрестя вона, щоправда, так і не добігла, ледь не врізавшись в Дрейвера, котрий вирішив заїхати за нею, аби вона не надумала втекти, вигадавши історію про його запізнення, й чатував на неї одразу ж за живою огорожею, що вимахала вище зросту дорослої людини, через що його й не було видно.

– Ви взагалі ходити вмієте?! – спіймавши її за плечі, сердито пропихтів детектив.

– Я обов’язково пошукаю, чи є така здібність в моєму багажу вмінь, – випручалась з його рук дівчина. – Зате у вас точно є здібність траплятись на моєму шляху.

– Має ж хоч хтось рятувати від вашої стрімкості жителів Оларею, – похмуро буркнув він й прочинив дверцята магкіпажу: – Прошу!

До детективної агенції вони їхали в абсолютній тиші, що порушувалась лиш звуками коліс, та, подекуди, голосами жителів – тих, котрі теж віддавали перевагу більш ранньому пробудженню. Хтось спішив відкривати свої крамниці, лавки, ательє чи пекарні. Хтось поливав квіти біля будиночків. А хтось дійсно насолоджувався вранішнім сонцем, що весело здіймалось над віддаленими Грифонськими горами й тягнулось промінням до кожної краплини роси, радісно зблискуючи тисячами своїх відображень.

Тільки Дрейвер всього цього не бачив, схиливши голову на спинку сидіння й заплющивши очі в не дуже певному сподіванні виспатись за якихось двадцять хвилин їзди. Бажано, мовчазної їзди. Та, схоже, в його супутниці теж не було бажання говорити. Й це було прекрасно! Допоки він ще не почав ставити питання.

– Як почувається Сіела? – жорстоко обірвалась мить прекрасного, нещадно руйнуючи таку приємну слуху Рілана тишу голосом дівчини.

– Ледве дихає! – пирхнув він роздратовано, хапаючись за останні залишки сонливості.

– Як?! – Ерінія ледь з сидіння не зістрибнула. – Що з нею сталось?!

– Ненажерливість з нею сталась! – з виразом сарказму найвищого ступеня розплющив таки очі Дрейвер, розчаровано відчуваючи, як залишки сну розчиняються в абсолютно невдоволеному погляді його супутниці. – Вона зжерла все, до чого тільки встигли дотягнутись її загребущі руки, поки матуся не поховала те все, що можна назвати їжею. І, повірте, не з жадібності.

– Якби вона повернулась в той будинок – цього б не сталось, – в тоні дівчини лунало відверте звинувачення, а з очей прозирав докір.

– Ну, нещасною вона виглядала лиш тоді, коли вся смакота зникла з-перед її носа, – не приймаючи звинувачень, скривився детектив. – І з вами б вона точно посперечалась.

– А це не означає, що вона права, – буркнула Ерінія одночасно з зупинкою магкіпажу.

Нічого не відповівши, Дрейвер вистрибнув першим й подав руку дівчині. Спершись на його долоню, вона раптом відчула, як його пальці стиснулись довкола її дещо сильніше необхідного, а от розтискатись явно не поспішали. Ерінія підозріливо втупилась в детектива, й той, не витримавши її прискіпливого погляду, чи просто заради знущання, розплився самозакоханим осміхом:

– Трохи правди не завадить.

– Як ви… – її очі сяйнули розлюченими вогниками, й вона різко висмикнула свою руку, збагнувши, що її розсіяною увагою підступно скористались. – Як ви посміли?!

– В мене є ліцензія на використання закляття правди, – ще ширше всміхнувся Дрейвер. – Повноправні двадцять хвилин. Й додатковий дозвіл мені для цього не потрібен.