Розділ 23.1. Чесність

– Прислуга з вілли розбіглася. – Я зачинила щоденник і скинула руку короля з плечей. Марно намагатися повернути те, що було. В нас більше немає спільного шляху. – Поліція розшукує всіх, хто будь-коли там працював, але це займе час.

– Так, було непросто, – погодився Айлон.

– Що?!

– Не мені. Маньо. Він довго гасав по острову, поки Джиммі не підказав йому, що нам треба насамперед. Тобі не здається, що Джиммі надто розумний?

– Де вони?! – Я розуміла: жоден закон не звинуватить короля в перешкоджанні правосуддю, але хотілося хоч раз у житті висмикнути Айлона із затишного світу вседозволеності. – Ти повинен був повідомити поліцію!

– Я повідомив, – з гідністю парирував він. – Вони погодилися, що тут свідок у більшій безпеці, аніж у вас. Принаймні той свідок, що готовий до співпраці. Його біда в тому, що він звільнився з вілли Рахентен десять років тому і нічого ні про кого не знає, крім пліток. Просто мрія адвоката. Для суду не годиться.

– Мені вистачить і пліток, – заперечила я. – Тим паче, ми маємо точне питання. Веди, повелителю.

– Чому в нас все так закінчилося, кохання моє?

Відповіді я не знала, так само як і садівник Шорш уявлення не мав, як помер Ен Ігорес, тому що тієї ночі Амада передбачливо відпустила всю прислугу. Але наступний вечір підсліпуватий старий запам’ятав добре.

На віллу, потоптавши ніжні шайлаські троянди, заліз злодій. Хазяйка спіймала його на гарячому, проте поліцію не викликала.

«Ти хочеш закінчити як Юньчик-кур’єр?!» – прокричала вона осудливо.

Садівник краєм вуха чув, що кур’єр щось вкрав і втік із браконьєрами, тож слова пані Рахентен його не здивували.

А злодій неабияк розлютився! Аж оскаженів! Обізвав господиню найгіршими словами, навіть ударив по обличчю! Силою забрав якісь папери і пригрозив усіма карами небесними, але Амада лише засміялася.

«Не біжи до татка, він не допоможе. Ми пов’язані навіки, на шибеницю теж підемо разом», – її слова.

Садівнику такі алегорії не сподобалися, і він вважав за краще піти на заслужений відпочинок, поки шкура ціла. Зрозуміло ж, що мова про уку-ука. У чому ще могла бути замішана молода багата вдова?

Злодій пообіцяв, що цього так не залишить, але незабаром острів штормило від звістки про смерть сина губернатора, і все інше на довгий час втратило значення.

– Астор зрозумів, що кур’єр мертвий, а губернатор не допоможе, і, розлютившись, поспішив до того, кому довіряв, – до твого батька, – похмуро сказав Айлон. – Це факт?

– Ні, але я згодна сприйняти це на віру. – На жаль, у питанні щодо мене знову нічого не прояснилось. Як же набридло блукати в темряві! – Хочу когось розговорити. Ти зі мною, володарю?

– Кого? – у тоні Айлона була лише нудьга.

– Губернатора. Звісно, тут на ньому все тримається, і ми не будемо гарячкувати, але…

– Будемо, – перебив король з помітно збільшеною зацікавленістю. – Який сенс мати владу, якщо нею не користуватися?

Наче йому була потрібна відповідь! Айлон загорівся новою ідеєю, а от моє завдання полягало в тому, щоб не дозволити йому наламати дров, особливо в міськраді, і не налаштувати проти Ельхарії усе місто.

Все як завжди. Король летить вперед, королева прикриває тил і вибачається. Подивимось, як Айлон упорається без мене.

Він захотів велосипед. Так, щоб його погризли морські тварюки, поки я запевняла себе, що конфлікт з ді Емшисом необхідний, мій всемогутній повелитель побачив за огорожею патрульного на велосипеді і спалахнув бажанням отримати таку ж річ тут і зараз, при тому що їздити Айлон ніколи не вчився!

Я плюнула на все і покинула його без жодного слова. Він наздогнав мене верхи і при повному параді. Містяни насолодилися видовищем справжньої чаклунської величі, я наковталася пилу і зареклася підтримувати дружні стосунки з тим, кому вже сотню разів сказала: «Прощавай».

Тільки сьогодні.

Тільки заради Аєрських островів.

Тільки тому що я не боюсь труднощів.