19.3

– Не треба, ваша величносте, – жалібно попросила, бачачи: це марно, Айлон занурений у роздуми.

Він упав у крісло, закинув ногу на ногу і витріщився на глечик, лід навколо якого вже перетворився на калюжку.

– Ваша величносте… – благально прошепотіла Шиль. – Я не те хотіла сказати. Це в переносному значенні!

– Зникни. І передай губернатору, що його гості надто галасують.

– Ваша величносте… Вам не можна воювати!

– А хто мені заборонить? Ти, принцесо Ілесії? Чи Вайола? Хотів би я на це подивитись.

«Король Айлон такий самий, як мій брат, тільки гарний», – приречено подумала Шиль, сподіваючись, що її ім’я історики не згадають за жодних обставин. Якщо, звісно, ​​Ельхарія не закінчить історію найближчим часом.

– Джиммі щось задумав. Він плете змову. Він має вплив на урлуків. Він переманює їх на свій бік! Якщо ви розпочнете війну, вони вас не послухаються.

Щось у цьому твердженні було неправильним, але що саме? Думки Шиль скакали в тому ж ритмі, що і її зуби, і зосередитись ніяк не вдавалося.

– Якщо я не почну війну, урлуки будуть незадоволені, і цим скористаються відступники на кшталт Джиммі, – люб’язно пояснив король. – Забирайся, бо я ще можу передумати щодо тебе. З моїх ти нащадків чи ні, а мені досі потрібен спадкоємець.

– Здібності до магії передаються по чоловічій лінії! – випалила Шиль.

– Яке щастя, що в мене є двоє статевозрілих носіїв лаорнійської крові. – Голос короля став відверто ворожим. – Як гадаєш, ваша дочка зможе дати мені повноцінного сина Лаорнії?

– Це аморально!

– Твоя сім’я віддала тебе мені в обмін на шматок безплідної землі біля моря. Для них ти – дешева річ, то чому для мене має бути по-іншому? Я можу робити з тобою що побажаю, а бажаю я одного: щоб ти забралася геть з очей і сказала губернатору, що лад унизу наведе або він, або урлуки.

Кожне слово пекло правдивістю. До Аєрських островів до Шиль ніколи не ставились як до особистості. Якби на місці короля Айлона був хтось інший, хто завгодно, хай і президент Шайласа, нічого не змінилося б. Навіть у фермерів вистачало прав та милостей, а принцеса Шиліміель не отримала від Ілесії нічого!

– Я не з ваших нащадків, ваша величносте! – крикнула Шиль не інакше як від злості, що роз’їдала серце і вимагала заподіяти біль ще комусь. – Ніхто не з ваших!

– Що ти сказала? – прозвучало загрозливо, але їй уже було байдуже.

– Запитайте Джиммі, якщо мені не вірите! – огризнулася вона і похитнулась, коли король ступив повз, до виходу з даху, зачепивши її плечем.

Затерплі ноги відмовилися коритись, коліна зробили спробу зігнутися в неправильному напрямку, м’язами знов побігли неприємні «мурашки».

Шиль скрикнула, коли неслухняні кінцівки понесли її до парапету, схопилася за столик, але лише перекинула глечик і забруднила руки чимось липким, з різким запахом, що вдарив у ніс, спровокував сльози, позбавив орієнтації в просторі.

Наступний незграбний рух увінчався успіхом – під долонями виявилося крісло-гойдалка. Шиль із полегшенням вчепилася в нього, і воно хитнулося, шпурнуло її геть, у вітряну невідомість, ще й хльоснуло по очах хутряним покривалом

Пальці натрапили на шорстку поверхню. Це було добре, хай за нею і була порожнеча. Шиль, намагаючись уберегти обличчя від пилу, а сукню – від калюжі, впевнено випросталась. Ніякої паніки, треба опанувати себе і знову в бій!

Вона ступила подалі від краю даху, а то хтозна, раптом голова закрутиться чи налякає кажан… Сьогодні – жодних ризиків.

Під ступню потрапив глечик. Він із деренчанням покотився вперед, а Шиль з криком полетіла назад і відчула майже полегшення, коли після деякого вовтузіння зуміла обійняти парапет.

Але щось явно було не так. Якісь неприємні відчуття в ділянці живота і грудей… Шиль вдарилася надто сильно? Напевно. За хвилину все мине.

Потім вона виявила, що під ногами немає опори, за королем зачинилися двері, а гості внизу зайняті своїми невеселими справами й блукають понуро туди-сюди, ніби відбувають каторгу! Нагору ніхто з них не дивився.