48.

Оскільки він не дуже його їв, я вирішила, що і з мене досить, але потім десь нишком ще візьму.

— А тепер креслення, — я різко встала і швидко прибрала зі столу, а Олег знову розклався.

— Готова?

— Я майже народжена для цього, — заявила з гордістю, а він лише посміявся.

— Для креслень?

— Ні. Для того, щоб вказувати чоловікам, як правильно облаштовувати будинок.

— Звучить якось…

— Нормально звучить, — заспокоїла я. — Все життя мріяла про власний будинок і щоб тупотіти ніжками, розказуючи, що і де я хочу.

— Ти мрієш про будинок? — здивувався Олег.

— Ну, не те щоб мрію… Але якщо колись буде вибір між квартирою і власним будинком, оберу друге. До того ж дітям краще, коли є власне подвір’я, — швидко протараторила я. — Ми зараз не про мене взагалі-то.

— Одне іншому не заважає, — посміхнувся він.

Я знову перевела погляд на креслення й не дуже розуміла, що воно там і як. Мені дай план квартири — я й у ньому загублюся, а тут узагалі якісь квадратики і прямокутники.

— А взагалі дивний замовник, — не втрималася я. — Мабуть, кожна жінка мріє сама все вибрати й бути присутньою на кожному етапі, тим паче коли будують будинок. А раптом їй щось не сподобається?

— Гадаю, він знає, що робить.

Я на мить замислилася. Можливо, він і справді має рацію. Люди ж бувають різні.

Я нахилилася над столом, і він, помітивши, що мої очі бігають, мабуть, скрізь, де не треба, залишив лише одне креслення.

— Ось перший поверх. wy

— А де кухня?

— Тут.

— А чому вона така маленька?

Олег подивився на мене.

— Вона двадцять квадратних метрів.

— І що?

— Це мало?

— Для кухні? Так.

— А що ти там збираєшся робити?

— Жити.

Він засміявся.

— Це кухня, а не вітальня.

— Ти просто не розумієш. Тут має бути великий стіл, нормальна робоча поверхня, багато шафок…

— Багато шафок?

— Звичайно.

— Для чого?

— А ти коли-небудь бачив жінку, якій вистачило шафок?

— Ні.

— От і я про це, — констатувала я. — А можна, щоб біля кухні була якась така маленька кімнатка, щоб там було все, що не треба на кухні? Ну, знаєш, у випадку раптових гостей усе зайве можна було б швидко запхати туди.

Олег так щиро засміявся, що я навіть замилувалася.

— Там поряд котельня.

— Вона велика? — серйозно запитала я.

— Достатньо. Там буде два котли — газовий і твердопаливний, а поряд можна буде щось придумати.

Я ще раз глянула на креслення, а потім перевела палець трохи вище.

— А камін є?

Олег повернув креслення трохи до себе й показав на стіну у вітальні. Тикнув олівцем в інший квадратик, і я, здається, почала щось трохи розуміти в цій квадратній геометрії.

— Ось тут.

Я одразу уявила його: великий камін, диван навпроти, вогонь за склом…

— Красиво.

— Із вітальні він буде добре проглядатися. А за цією стіною якраз котельня, тому все вийде компактно.

— Тобто ти спеціально їх поруч поставив?

— Так. Так зручніше і для димоходу, і для всіх комунікацій.

— Ого. Ти серйозно до всього підготувався.

Я перевела палець трохи далі.

— А це?

— Технічна кімната. Тут буде бойлер, пральна машина, сушарка, дошка для прасування. Усе господарське — в одному місці.

— О, це мені подобається, — я схвально кивнула. — А вихід у двір тут є?

— Є. Із вітальні можна вийти на задній двір на терасу.

— Оце взагалі ідеально, якщо будуть гості.

— Я приблизно так і думав, — спокійно пояснив він.

— Не розслабляйся. Я ще кухню не закінчила перевіряти.

Олег усміхнувся й посунув креслення ближче до мене.

— Тоді продовжуй, архітекторко.