47.

Чайник швидко закипів, і я зробила два горнятка теплого чаю та порізала торт.

— Ти можеш перервати свою роботу? — запитала я, адже він продовжив сидіти за столом із паперами.

— Звичайно, — втомлено відповів він.

— До речі, що там, якщо не секрет? Бачу якісь креслення.

— Чоловік хоче зробити дружині сюрприз і збудувати будинок.

— Вау… — я зацікавлено нахилилася ближче. — А я можу подивитися?

— Можеш. Навіть щось порадити як жінка.

Я задоволено посміхнулася. Щось новеньке й цікаве чекає.

— Але спочатку торт, — урочисто заявила я.

— Я, взагалі-то, планував тобі його залишити одній. 5M

— Ну ні, — обурилася я. — Я не настільки егоїстка, навіть якщо іноді такою здаюся.

— Егоїсткою тебе навіть язик не повернеться назвати, — прозвучало десь за спиною, і мені стало ніяково.

Олег звільнив стіл, і я переставила все туди. Звичайно, вперше за день їсти солодке — така собі ідея, але встояти просто неможливо. Відчуваю, що поїду звідси разом зі спогадами ще й із кількома зайвими кілограмами.

— Про що задумалася? — раптом запитав Олег.

— Про те, що разом зі спогадами привезу себе додому трохи більшою.

Він подивився на мене, і ми разом засміялися.

— Я ще м’ясо на шашлик замаринував.

— Що?!

— А що тут такого?

— Нічого. Просто тепер мені звідси їхати не світить.

— Чому?

— Мені доведеться котитися.

Олег засміявся й похитав головою.

— Ти ж сама казала, що хочеш нормально відпочити.

— Відпочити — так, але не набрати вагу на кілька кілограмів.

— Думаю, переживемо.

— Ти переживеш. А я потім буду вдома стояти перед шафою товста і некрасива.

— Це легко виправити, — загадково промовив він, і мене миттю кинуло в жар.

— Ти не про те думаєш, — намагалася заперечити я.

— Я про танці, Іринко, а ти про що? — от зараза, підловив.

Я не вигадала нічого кращого, як демонстративно подивитися на свою тарілку й нарешті спробувати, але перед цим зробила ковток чаю, бо щось у роті все пересохло.

— Бляха, як смачно, — прокоментувала, щойно відкусила. Це було навіть смачніше, ніж зі звичайною згущенкою. Вафлі були такими м’якими, що просто танули в роті. — Все, тепер я вдома теж так робитиму.

— Радий, що сподобалося.

— Дуууже, — підтвердила я і взяла собі ще шматочок. — А тобі як?

— Смачно, але я люблю трохи інші десерти.

— Які? — здивувалася я.

— Коржі з просоченням і такі м’які десерти, як цей, мені не дуже заходять.

— Тобто тобі треба щось погризти? Типу «Київського» чи «Снікерса»?

— Щось таке.

Я тільки зараз усвідомила, наскільки мало про нього знаю. Спілкуватися і дружити — зовсім не означає по-справжньому знати людину. Хоча він про мене знає значно більше. Виходить, це я просто ніколи не ставила собі за мету дізнатися про нього більше.