44.

Він став майже впритул до мене, і його зіниці бігали по моїх очах, очікуючи пояснень, а мені не хотілося продовжувати.

— Іро! — почав спокійно він, але я бачила, як йому було важко стримати свої емоції. — Ти що, вирішила дати йому другий шанс?

— Ні, — одразу заперечила я. — Просто…

— Що просто?

— Просто ми ще кілька разів бачилися і вирішили зберегти нормальні відносини. А ще він хотів, щоб я в якості всього, що між нами було, прийняла його допомогу. — Я важко ковтнула, і здавалося, що в горлі пересохло.

— Яку допомогу?

— Він хотів купити квартиру, але я відмовилася, і…

— І він викупив приміщення для студії? — здогадався Олег, і я лише кивнула. — Я стільки разів пропонував тобі допомогу, і ти відмовляла, а зараз спокійно прийняла від нього? — Я бачила в його очах розчарування, а в мене в самої наверталися сльози.

— А хто сказав, що спокійно? — майже крикнула я. — Не тобі мене судити, і я не збираюсь виправдовуватися. Я вагалася, поставила на ваги свою гордість, а на іншу — змогу допомогти іншим. Я могла кілька років намагатися самостійно все зробити, але я сподіваюсь, що зараз наступні кілька років у мене буде можливість щось зробити для когось.

Я витерла сльози і продовжила:

— І взагалі, чим ти зараз кращий? Я завжди тобі казала, що ціную свободу, і саме тому я зараз тут без зв’язку?

Олег на кілька секунд замовк. Погляд у нього змінився, і я побачила, що мої слова таки влучили.

— Це не те саме.

— А мені зараз дуже схоже.

— Я привіз тебе сюди не для того, щоб контролювати.

— Але ти вирішив за мене, де мені бути, і навіть не залишив можливості нормально зв’язатися з людьми. Чим це відрізняється?

Він відвів погляд і провів рукою по волоссю.

— Я просто хотів…

— Ти хотів, щоб я була тут, — перебила я.

— Так.

— Ось бачиш.

Я важко видихнула, намагаючись заспокоїтися. Не хотілося сваритися з ним. Особливо зараз, коли між нами нарешті з’явилося щось справжнє.

— Я не прийняла від Рустема квартиру, — тихіше сказала я. — Але приміщення для студії... Це інше. Я довго думала.

— І що ти йому за це винна?

Я підняла на нього очі:

— Нічого.

— Просто так?

— Просто так.

— І ти в це віриш?

— Хочу вірити. — тихо сказала я, а Олег важко видихнув:

— Іро, я не хочу, щоб ти знову опинилася в нього в боргу.

— Я теж не хочу! — майже крикнула я. — І я знаю, що тобі це неприємно, — сказала я вже спокійніше. — Але я не хочу, щоб ти вирішував за мене, з ким мені спілкуватися і яку допомогу приймати.

— А якщо я просто боюся тебе втратити?

Від цих слів я завмерла, і в мене знову защеміло в грудях.

— Тоді не намагайся тримати мене силою, Олеже.

Він подивився мені в очі:

— Інакше ти втечеш.

— При першій нагоді, — ледь посміхнулася йому і ми кілька секунд просто стояли мовчки.

— А взагалі я хочу, щоб ти зрозумів: я ніколи не буду домашньою кішечкою. Тобі треба якась ніжна принцеса, з якою тобі буде добре.

— Я закоханий у королеву, й інших мені не треба. Це так само факт.

От хитрий же. Знає як зробити так, щоб я збентежилася і не знала, що сказати у відповідь.