40.

Мабуть, Олег якимось дивним чином умів слухати і не тиснути і я наважилася.
— Може, це дивно прозвучить, але в мене були лише одні серйозні, як я тоді вважала, стосунки, — тихо мовила я.

— Тоді? Ну тобто це давно було? — уточнив Олег.

— Ще з часів коледжу, — пояснила я. — Спочатку були стосунки на відстані, а після навчання я одразу переїхала до нього, і це, мабуть, була моя помилка. Хоча... що мало статися — сталося.

— А чому помилка?

— Бо за ті майже пів року, що ми прожили разом, моя самооцінка й упевненість впали нижче плінтуса.

— Ти пішла?

— Ні.

— Іро, може, ти спочатку розповіси все по порядку, бо я вже трохи заплутався? — м'яко попросив він.

Я зробила глибокий вдих, пригадуючи ті дні:

— Він був у нашому місті проїздом, ми випадково познайомилися. Ми тоді з дівчатами сиділи в кафе, і серед нас усіх він звернув увагу саме на мене. Ми трохи поспілкувалися, він узяв мій номер. Я думала, що на цьому все й завершиться, але ні. Він зателефонував, і з того часу все почалося... Спочатку було дивно. Рустем був старшим на одинадцять років. Але були дрібні моменти, які мене дуже підкуповували. Ми ж жили в різних містах, але я цієї відстані майже не відчувала. Наприклад, він завжди нагадував, щоб я не забула воду в спеку. Перевіряв погоду в моєму місті раніше, ніж я прокидалася. У нас у середу був найважчий день, треба було постійно бігати між корпусами на пари, і він обов'язково телефонував чи писав, щоб спитати, чи встигла я поїсти. Коли сам не міг приїхати, міг заздалегідь купити мені квиток до себе...

— Звучить якось занадто, — стиха мовив Олег, уважно слухаючи.

— От і я зараз це розумію! А тоді мені було просто приємно, що хтось так про мене дбає. Але була й інша сторона медалі, де за такою турботою ховався звичайний контроль.

— І коли все пішло не так?

— Після навчання я одразу переїхала до нього, — я на мить закрила обличчя руками, відчуваючи, як підступає давній сором. — Боже, я тоді з усіма пересварилася через це! Мамі він одразу не сподобався, Міла теж була не в захваті від Рустема... Навіть її собака його не любив! Та й я сама вагалася, якщо чесно. Але він переконав. Сказав, що ми й так вже багато часу разом, і дурно витрачати час на те, щоб жити окремо, бо він, бачте, вже не хлопчик.

Спочатку все було круто. Ми багато часу проводили разом. Я боялася, що з танцями доведеться завʼязати, але він навпаки підтримав. Типу вважав, що прийде час і вони мені самій набриднуть. Це він допоміг мені зі сторінкою в соціальних мережах: знайшов людину, яка навчила, що і як вести, записали кілька відео в кращій якості, влаштували фотосесії... Але вдома згодом почався кошмар. Він був естет в усьому. Вдома ідеальна чистота — ну, з цим було легко, приходила жінка й тричі на тиждень прибирала. Але я... я повинна була завжди виглядати ідеально. Укладки, підбори, шовкові сукні вдома — це було нормою. Навіть якщо це вихідний чи він приїздив раніше, а в мене був звичайний пучок на голові — це був скандал. «Ти повинна надихати, а не ходити як підліток». Він помічав найдрібніші деталі: десь брови вимагали корекції, десь стрілка нерівна. Манікюр і педикюр чітко раз на два з половиною тижні. Він стежив навіть за тим, що я їм, із цим його противним: «Тобі зараз потрібен цей десерт?». Я відчувала себе просто красиво вдягененою лялькою, якою хваляться перед знайомими. А коли мої танці почали набирати оберти — а це зазвичай були вихідні, коли йшли замовлення — його це починало бісити до сказу. Вся ця підтримка закінчувалася, коли треба було ділити мою увагу з кимось ще. Знаєш, коли після такої «золотої клітки», де тебе оцінюють як кубок на полиці, ти раптом потрапляєш до людей, які бачать тебе справжню — з бігудями, без макіяжу, втомлену — і все одно щиро вважають красивою... у голові відбувається справжній вибух.

Я замовкла на мить, дивилася кудись повз Олега, згадуючи ті рідкісні дні, коли виривалася до мами чи Міли.

— А чому ти…

— Не пішла? — перепитала я, перехопивши його погляд.

Олег мовчки кивнув, уважно слухаючи.

— Як би дивно це не звучало зараз, але я його любила, — тихо зізналася я. — А коли все ж почала всерйоз задумуватися про те, щоб піти… саме тоді дізналася, що вагітна. У ті декілька днів ми жахливо сварилися, і я просто не хотіла казати про дитину в такій напруженій атмосфері. Чекала правильного моменту.

— Через що сварилися?

— У нього були якісь проблеми на роботі. А коли все владналося, він вирішив терміново поїхати відпочити. Я ж не могла й не хотіла кидати свої справи та їхати з ним. Тому він розгніваний полетів один.

Я важко видихнула, пригадуючи той день, коли світ остаточно розколовся навпіл.

— А потім він просто зник, — тихо мовила я, дивлячись кудись повз Олега, на темні силуети гір. — Поїхав до Італії, на Амальфітанське узбережжя. У нього там був запланований відпочинок на приватній яхті. Чи то був раптовий нічний шквал, чи нещасний випадок, але вранці судно знайшли дрейфуючим біля скель. Без нього. Тіла так і не знайшли — море там глибоке й підступне. Офіційно він вважався зниклим безвісти.

— Вважався? — перепитав він.