37.

Ми все ж пообідали млинцями. Я мало не половину запхала в Олега, змусивши його доїсти все, щоб вони не зіпсувалися. Він покірно здався й мужньо пережував кожен шматочок.

Ми ніби домовилися більше не повертатися до ранкової розмови. Принаймні сьогодні.

Олег поводився так, ніби нічого особливого не сталося. Спокійно помив посуд, щось тихенько співав собі під ніс, а потім узагалі взявся за якісь свої справи на вулиці.

А мене це дуже дратувало.

Я не звикла до того, що настільки не можу контролювати ситуацію. Не знала, що мене чекає завтра, а дуже хотілося б.

Кілька разів протягом дня він намагався заговорити зі мною, але я відповідала коротко й робила вигляд, що страшенно зайнята.

Ближче до вечора він таки не витримав:

— Ти на мене ображаєшся?

— Ні. З чого ти взяв?

— Просто твоє «ні» дуже схоже на «так».

Я демонстративно відвернулася.

— Ти ж сам казав, що не будеш мене діставати і що в тебе дуже багато планів. Взагалі-то.

Я повернула голову.

— Особливо щодо тебе, — додав він абсолютно спокійно.

Я аж зависла на секунду, побачивши його задоволену усмішку.

— Не починай, — пробурмотіла я.

— Я навіть не починав.

І це мене дратувало найбільше.

Він знав, що робить. Знав, як змушує мене нервувати своїм спокійним поглядом, цією усмішкою і своїм дурним спокійним голосом.

Тому ввечері я вирішила лягти спати раніше, навіть не повечерявши. Влаштую собі розвантажувальний вечір.

Але вранці, схоже, розвантажуватися довелося вже Олегу.

Ще, мабуть, п'ятої ранку не було, коли я взяла дві кришки від каструль і щосили бахнула ними недалеко від нього.

— Вставай!

Олег сонно підняв голову й кілька секунд мовчки дивився на кришки. Потім перевів погляд на мене.

— І тобі доброго ранку.

— Нам треба йти.

— Куди?

— Трави збирати.

Здавалося, кілька секунд він просто переварював почуте.

— Ти серйозно мене розбудила заради трав?

— Так. Сама ж піти не можу.

— Не можеш.

— Ну то ходімо.

Він важко сів на ліжку й потер обличчя.

— Зрозуміло. Тобто ти вирішила використати мене як безкоштовну робочу силу?

— Саме так.

— А взагалі-то буде красиво: романтика, Карпати... Можливо, ще й сонечко зустрінемо.

Випивши похапцем кави, через пів години ми вже йшли лісовою стежкою.

Я уважно придивлялася до трав, час від часу нахилялася й зривала потрібну рослину, а Олег ішов поруч із кошиком.

— Оце бери.

Він слухняно нахилився.

— Що це?

— Материнка.

— Ага. І для чого вона нам?

— Потім дізнаєшся.

Я рушила далі й майже одразу помітила знайомі листочки.

— О, меліса. Її теж збирай.

— Добре.

За кілька кроків знайшла м'яту.

— І це.

— М'ята?

— М'ята.

Олег уже почав дивитися на мене з підозрою. Я зробила вигляд, що нічого не помічаю.

— А он там хміль. Його теж треба.

— Хміль?

— Так.

Він мовчки подивився на кошик, а потім на мене.

— Іро, а ти точно чай збираєш?

— Звичайно.

— Щось у тебе дуже специфічний чай виходить.

— Не подобається — можеш не пити.

— Я вже починаю боятися його пити.

Я пирхнула й показала пальцем на ще одну рослину.

— Оце теж бери.

Олег нахилився, зірвав її й підняв перед очима.

— А це що?

— Потім дізнаєшся.

— Ти сьогодні підозріло часто говориш «потім дізнаєшся».

— Бо ти занадто багато питаєш.

Я вирішила, що він теж хай трохи попрацює, тому далі просто показувала пальцем, що саме збирати.

— Оце.

Він нахилявся.

— І це.

Знову нахилявся.

— А тепер он ту.

Черговий раз Олег випростався й подивився на мене.

— Може, ти просто вирішила відправити мене додому з повним кошиком бур'янів?

Я невинно усміхнулася.

— Мені це все потрібно.

— А для чого?

— Потім дізнаєшся.

Він підозріло примружився.

— Іро, мені чомусь здається, що ти щось задумала.

— Тобі здається.

— Ніколи не думав, що після нашої вчорашньої розмови ти почнеш мститися мені травами.

— А хто тобі сказав, що я мщуся?

Олег розсміявся, ніби зовсім не повірив моїм словам.

Я теж усміхнулася й нахилилася за черговою рослиною:

— Зрештою, що ще мені залишається? Купити сувеніри друзям я не можу, тож привезу їм свіжозібраний чай, який сама назбирала в Карпатах.

Звісно, це була брехня. І Олег чудово це розумів. Але, на моє щастя, перепитувати не став.

Я ще раз глянула на кошик і задоволено усміхнулася. Материнка, меліса, м'ята, хміль і ще кілька потрібних трав. Усе, що треба.

Мені залишається тільки сподіватися, що пам’ять мене не підводить і всі ці рослини справді збивають чоловічий запал на нуль. Бо після вчорашнього вечора Олегу аж занадто тисне його власна самовпевненість — пора її трохи розбавити трав’яним відваром.