30.

Коли я прокинулася, його вже не було. Я швидко спробувала натиснути на вимикач, але дива не сталося — лампочка так і не загорілася. Без світла, звісно, прожити можна, але без води це вже трохи проблематичніше. Вода без насоса текти не буде.

Я важко видихнула, підійшла до вікна й відчинила його, впускаючи до кімнати трохи прохолодного, але неймовірно чистого ранкового повітря. На кілька секунд просто завмерла, вдихаючи його на повні груди.

Верхівки гір ховалися в тумані, а краєвид за вікном був настільки красивим, що я мимоволі взяла телефон і зробила кілька фотографій. Все-таки хотілося, щоб якась згадка про цей відпочинок у мене залишилася. Яким би він зрештою не закінчився.

Потім опустила погляд униз і побачила Олега, який саме закінчував підтягуватися. Без футболки і я на секунду завмерла.

І вкотре подякувала долі за те, що вже кілька днів ходжу без контактних лінз. А то замість того, щоб залипати на природу, довелося б милуватися зовсім іншими краєвидами.

Олег підняв голову, помітив мене біля вікна й попрямував до будинку, а я спустилася вниз.

— Доброго ранку, красуне, — привітався він, побачивши мене.

— Доброго ранку, — відповіла я.

— Там учора я трохи встиг набрати води, то, гадаю, зуби почистити тобі вистачить. Є мінімальні запаси.

— Дякую, — тихо промовила я і направилася до нього.

А в думках уже була та симпатична будка за будинком, яка сьогодні, схоже, мала замінити мені всі блага цивілізації.

Олег узяв футболку, рушник і зібрався на вихід.

— А ти куди?

— На водоспад.

— Це чому ще?

— Помитися.

Я аж зупинилася.

— Ти ж знаєш, яка там вода холодна?

— Нічого. Не маленький. Виживу.

У мене вже подумки очі бігали по аптечці, яку я брала із собою, перебираючи в голові, які там є ліки. Якщо він після цього купання зляже з застудою, я його точно не витягну.

— Олеже, треба не митися в холоднючій воді, а шукати вихід із цієї ситуації. Як можна бути таким спокійним?

— Ну, можу пожалітися, якщо тобі стане легше.

— Можливо, й стане.

Він на секунду зробив серйозне обличчя, підняв погляд кудись угору й урочисто промовив:

— Шановна електрико, з'явися, будь ласка. Тут жінка зранку злиться, бо не отримала своєї ранкової кави.

Я вже хотіла щось відповісти, але він додав:

— До речі, каву я тобі зробив. Заварив. Можеш не дякувати.

Я повернула голову й справді побачила на плиті чашку кави.

Я навіть не відчула її запаху, настільки захопилася нашою розмовою.

— Ти зробив мені каву?

— Ага.

Я взяла чашку в руки й усміхнулася.

— Тоді я з тобою.

Олег здивовано підняв брови.

— Куди?

— На водоспад.

— Але ж там вода холоднюща.

— Нічого. Я теж не маленька. Якось виживу.

Він усміхнувся краєчком губ, але нічого не сказав.

Я швидко побігла нагору. Купатися, звісно, хотіла, але не в такому форматі й точно не таким способом.

Хоча, як то кажуть, бійтеся власних думок, бо мрії мають властивість здійснюватися. Сьогодні ти, Іро, покупаєшся.