25.

— Спинку він хоче, щоб я йому ніжками чухала! Більше нічого не хоче? — обурено пробурмотіла я, зачинивши за собою двері кімнати. — Гусь необскубаний. Великий знавець пернатих.

Я важко опустилася на край ліжка й голосно видихнула.

Ну як так можна? От скажіть мені, що в нього взагалі в голові? Хоча я теж мабуть не краща.

Потягнулася по книгу, але відразу зрозуміла, що читання сьогодні не світить. Замість літер я бачила одну самовдоволену усмішка.

Я міцно заплющила очі і уява миттєво намалювала різні картинки і Олега, який нахабно всміхається, тому я лише тихо застогнала й сховала обличчя в долонях.

Ні. Навіть думати про це не буду.

— Господи... Давно в тебе чоловіка не було, Іро. Ось і вся проблема. — сердито фиркнула я.

— Ще й овуляція скоро. Просто прекрасно. Тепер не тільки Олегові доведеться себе стримувати. Мені, схоже, теж.

Я кілька разів глибоко вдихнула, ніби це могло повернути мені здоровий глузд, а тоді почала нервово міряти кімнату кроками. Намотувала безглузді кола, настільки занурившись у власні думки, що навіть не помітила, як небо затягнули важкі темні хмари. До вікна підійшла лише тоді, коли надворі прогримів грім.

Небо змінилося буквально за кілька хвилин. Темні хмари насувалися одна за одною, вітер уже розгойдував верхівки дерев, а білизна, яку ми щойно розвісили, шалено тріпотіла на мотузках, ніби ось-ось мала зірватися й полетіти світ за очі.

— Іро! — долинув знизу голос Олега.

Я визирнула зі сходів.

— Що?

— Зараз усе вимокне!

— От тільки цього ще бракувало. — промовила і не роздумуючи спустилася вниз і ми  майже одночасно вискочили надвір.

Я поспіхом знімала футболки, перекидаючи їх через плече, а Олег уже стягував решту. І мені так шкода було що вони помнуться, адже я спеціально їх рівненько розвішувала, щоб вони не зім’ялися.

— Давай сюди! — простягнув він руку.

Я кинула йому свій оберемок одягу перш, ніж перші великі краплі впали мені на ніс.

— Ой...

— Бігом! — засміявся Олег.

За якихось кілька секунд невинний дощик перетворився на справжню зливу і ми ледве встигли заскочити до будинку, грюкнувши за собою дверима.

У будинку як тільки я зняла з волосся крабик, дозволивши йому вільно розсипатися по плечах, світло кілька разів тривожно блимнуло.

— Тільки не...

Клац. І будинок занурився в темряву.

Здавалося стало так тихо, що було чути лише шалений стукіт дощу по даху. А тоді десь зовсім поруч небо розірвав гуркіт грому, від якого аж здригнулися шибки.

Я мовчки перевела погляд на Олега і геть не розуміла його емоцій.

— Ну що, — важко зітхнула я. — Схоже, природа вирішила, що нам сьогодні буде особливо весело.