22.

Я швидко піднялася з ліжка й почала шукати, що вдягнути. Хотілося якомога швидше спуститися вниз і поставити квіти у воду. Мені було важливим, щоб вони якомога довше залишалися такими ж свіжими й пахли літом. Відчинила шафу і зрозуміла, що прості вільні футболки закінчилися і потрібно було попрати. Я насупилася. Ну звісно, учора я якось зовсім не подумала, що чистого одягу майже не залишилося.

Я перевела погляд на свої легкі топи і миттю відкинула цю ідею. Випробовувати ними його витримку я не буду.

Я ще раз уважно оглянула кімнату, і мої очі зупинилися на його акуратно складених речах.

— А що?

Я ж тут, можна сказати, потерпіла сторона, і якщо він проти — нехай організовує мені шопінг.

З цією геніальною думкою я без жодних докорів сумління витягла його темну футболку. Вона виявилася настільки великою, що доходила мені майже до середини стегон.

Я задоволено усміхнулася і, вхопивши букетик, спустилася вниз. Олег саме закінчував поратися біля столу. Почувши кроки, він обернувся й раптом завмер посеред кухні. Його погляд повільно ковзнув по мені зверху вниз, затримався на футболці, а потім опустився ще нижче.

Я насупилася й закотила очі:

— Що? Не дивись так. Я не гола.

Через довгу футболку мої джинсові шорти майже повністю сховалися під нею, і збоку справді могло здатися, що більше на мені нічого немає.

— Уже легше, — пробурмотів він, хоча усмішка видавала, що легше йому зовсім не стало. — Я що, ще сплю?

— У мене закінчилися нормальні футболки, — абсолютно спокійно відповіла я. — А мої топи геть не годяться.

Він повільно окинув мене поглядом і ледь усміхнувся — так, ніби бачив не свою стару футболку, а щось неймовірно особливе.

— Не хвилюйся, Іринко. Ти можеш хоч у брезент загорнутися... менш бажаною для мене від цього точно не станеш.

Я відкрила рота, щоб щось відповісти, і... не знайшла жодного слова. Щоки зрадницьки залилися фарбою. Замість відповіді я лише фиркнула, ніби його слова мене зовсім не зачепили. Обережно поставила букет на стіл, дістала з шафки літрову скляну банку, налила в неї води й опустила туди квіти. Лише переконавшись, що вони стоять рівно, задоволено кивнула сама собі й тільки тоді перевела тему:

— Я збираюся закинути прання. У тебе щось є?

Він ще кілька секунд мовчки дивився на мене, насолоджуючись моїм збентеженням.

— Є.

— Тоді неси.

За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках цілий оберемок речей і здивовано підняла брову.

— Це ти половину гардеробу вирішив попрати?

— Ні. Просто не знаю, коли ще почую таку пропозицію.

— Можеш не звикати.

— Отак взяла і обломала, — театрально зітхнув він.

— Переживеш якось.

Забравши речі, я пішла до коридору й запхала все в стареньку пральну машинку. Вона кілька разів підозріло загуркотіла.

— Тільки не сьогодні... — тихо попросила я її. — Потерпи ще трохи.

Машинка голосно скрипнула, але все ж почала набирати воду.

— Молодець.

Я задоволено кивнула сама собі й повернулася на кухню в пошуках сніданку.

❤️ Любі читачі! ❤️

Запрошую вас до мого Telegram-каналу. https://t.me/my_stories_world (клікабельне посилання в блозі)

Там на вас уже чекає маленький спойлер до наступного розділу та візуал цієї сцени❤️

І, будь ласка, діліться своїми враженнями в коментарях. Для мене надзвичайно цінно читати ваші думки, емоції та здогадки — кожен ваш коментар дарує натхнення і змушує усміхатися❤️

Обіймаю кожного і дуже чекаю на вас! 🫶❤️