15.

Після найсмачнішого сніданку я забрала зі столу тарілки й рішуче закотила рукави.

— Ти куди? — запитав Олег.

— Прибирати.

— Тут і так чисто.

— Це тобі так здається.

Я дістала пилосос, ганчірку, а потім згадала про навушники.

— Ну все, тепер тяжка артилерія, — пробурмотіла я собі під ніс.

Я швидко під'єднала телефон і вже за мить у навушниках заграла музика. Прибирати під музику завжди було набагато веселіше. Через кілька хвилин я вже підспівувала, абсолютно не думаючи про те, що хтось може мене чути. Точніше... сподівалася, що не почує. Бо після п'яти хвилин такого співу будь-яка нормальна людина мала б утекти кудись подалі. Голос у мене був... скажімо так, дуже на любителя.

Я захоплено витирала пил, махала ганчіркою в такт музиці, пританцьовувала, навіть крутилася посеред кімнати, коли раптом пісня змінилася. Замість веселого ритму в навушниках заграла повільна мелодія. Я насупилася, бо це було дивним. Я точно щойно не перемикала, але не встигла навіть зрозуміти, що сталося, як відчула чиїсь руки на своїй талії.

Від несподіванки я ледь не підстрибнула.

— Олеже!

Він лише усміхнувся. Однією рукою обережно зняв з мене один навушник і забрав собі.

— Вирішив урятувати будинок від твого співу.

— Ах ти...

— Потім посваришся.

І, не давши мені договорити, поклав мою долоню собі на плече, а іншу взяв у свою.

— Що ти робиш?

— Танцюю.

— Я взагалі-то прибирала.

— Бачу.

— І?

— Вирішив, що перерва тобі не завадить.

Я хотіла висмикнути руку. Чесно хотіла, але він упевнено повів мене в танці. Настільки впевнено, що я сама не зрозуміла, як машинально зробила крок. Потім ще один… Ще. І лише тоді зрозуміла, що танцюю… можна навіть сказати, що під його дудку. Моя долоня була в його руці, інша лежала на його плечі, а його рука спокійнесенько тримала мене за талію.

— Які плани на вечір? — тихо запитав він.

— Навіть не знаю, можна подумати, в мене великий вибір. Попереду гори, позаду гори, зліва, справа теж вони, а гуляти саму не пускають. — ображено промовила я.

— Брешеш, — упевнено сказав він.

— А ти хочеш щось запропонувати?

— Хотів подивитися на захід сонця. Знаю одне місце.

— Навіть не сумніваюся, — буркнула я.

Я розслабилася і перестала рахувати кроки. Лише слухала музику і йшла за ним, а потім якось раптом злякалася цього відчуття, адже це було ніби я довірилася, а мені цього геть не треба.

— Все. Перерва закінчилася, — відсторонилася я.

— А я тільки розтанцювався.

— Знайди собі іншу партнерку.

— Не хочу.

— Чому?

— Бо ця мені подобається найбільше. — От гад. Я йому що, залізна все це витримати? — Ти закінчуй тут, а потім поїмо і будемо збиратися.

«Поїмо і будемо збиратися», — покривлялася я.

«Тримайся, Іро, тримайся», — повторювала собі в голові як мантру.