9.

Які ж чоловіки передбачувані. Здавалося б, Олег бачив мене в купальнику і танцювальних костюмах стільки разів, що давно мав звикнути. Але ні. Варто було вийти у спортивному топі, і про свій сніданок він одразу забув.

Я прекрасно бачила, куди він дивиться, і ні, мені було геть не соромно. Навіть навпаки. Після всього, що він тут влаштував і гадав, що може контролювати все, бачити такого розгубленого Олега було дуже навіть приємно.

Я плавно змінила вправу і ледь стримала усмішку. Боже, та він зараз захлинеться цією кавою.

Олег знову підніс чашку до губ, а я зробила вигляд, що повністю зосереджена на розтяжці, але краєм ока стежила за кожною його реакцією.

— Ти так не витріщайся.

— Що? — розгублено перепитав він.

Я не втрималася і засміялася.

— Кажу, ти так не витріщайся.

— А то що?

— Залишу тебе без обіду.

— Гадаю, я якось переживу без нього. Натомість отримаю таке видовище просто перед собою.

— Ну- ну… — задоволено сказала я, а він лише похитав головою.

Як же мені подобався цей чоловік.  Стоп.Я це щойно подумала?

Ні-ні-ні. Це зовсім не те, що я мала на увазі. Тобто... не зовсім те. Все. Треба закінчувати цю виставу, поки я не надумала собі ще чогось.

Я завершила вправу і сіла на каремат.

— Все, тренування закінчилося.

Олег помітно видихнув і це було дуже помітно.

— Ти зараз реально зрадів?

— Тобі здалося.

— Щось мені останнім часом багато чого здається, якщо вірити тобі.

Він лише закотив очі, а я сіла навпроти нього і нарешті зробила один ковток кави й задоволено потягнулася.

— Ну що, командире, який у нас план на сьогодні?

— План дуже простий. Ти нікуди не йдеш сама.

— О, почалося.

— І навіть не сперечайся.

— Ооой… — не витримала я. — Не відпочинок, а якась в'язниця.

Я піднялася нагору. Чим ще тут займатися, гадки не мала. Повернула голову до вікна, а там на вулиці така краса, що аж душа рветься гуляти. І все туди кличе, але, як я зрозуміла, тепер мені будь-яка прогулянка світить лише в комплекті з Олегом. Що ж, доведеться терпіти, але не зараз.

Я спокійно сходила в душ після тренування, трохи перекусила і почала думати, чим би таким зайнятися до обіду.

Потім помітила Олега. Він теж вирішив потренуватися і тепер підтягувався, зачепившись за товсту гілку дерева і це виглядало дуже красиво. Впевнена, якби я зараз одягла лінзи, то ще й побачила б, як краплі поту стікають по його торсу, але спеціально їх одягати я не збиралася. Нехай собі спокійно зганяє енергію. Судячи з усього, її в нього накопичилося більш ніж достатньо.

Почитавши трохи книгу, я відчула, що мене починає хилити на сон. Але спати вдень не хотілося, тому я вирішила зробити собі обід. Саме собі, бо з Олегом я ділитися не збиралася. Принаймні поки що. Він мене не послухав, от нехай тепер знає.

Ну, може, потім я все-таки змилуюся. Можливо.

У холодильнику ще стояла юшка, яка виглядала дуже спокусливо, але я помітила сметану, згадала про картоплю і вирішила, що хочу дерунів.

Щоправда, картоплю довелося терти вручну, бо жодних потрібних кухонних пристосувань тут не знайшлося, але часу в мене було достатньо.