7.

Олег

Прокинувся сьогодні значно раніше, ніж планував, але на це була дуже вагома причина. Поряд мирно спала Іра. Її нога лежала на мені, а голова на моїй руці.

Я кілька секунд просто дивився в стелю, бо як після такого себе стримати? Згадав її вчорашні слова про те, що я ніколи не опинюся поруч настільки близько. Ага. Звісно.

Я усміхнувся й обережно повернув голову до неї. Будити зовсім не хотілося, але за кілька хвилин її дихання змінилося і я зрозумів, що вона прокинулася. Спочатку завмерла, а потім до неї дійшло, в якій саме позі вона лежить.

— Ну що, Іринко, не стрималася? — промовив задоволено я.

— Іди в баню. — буркнула вона.

— Із задоволенням, але тільки з тобою. —  ледь встиг вимовити, як подушка прилетіла мені просто в обличчя. Я навіть не встиг ухилитися, але це було так смішно, а потім вона втекла вниз. Я ще трохи полежав, дивлячись у стелю.
Дивна ситуація. Ще кілька тижнів тому я був переконаний, що в мене нічого не вийде, але здається моя авантюра починає набирати обертів

Я потер обличчя долонями й нарешті спустився на кухню, де мене вже чекав сніданок.

— Думаю, доброго ранку мені вже ніхто не побажає? — буркнула вона, а я лише усміхнувся. Зла. Значить, усе нормально.

— Сніданок — це, звісно, добре, але я б волів починати свій ранок трохи інакше.
Вона миттєво примружила очі і я знову посміхнувся. Господи, як же легко її дражнити.

— Значить, завтра сніданок я не готую.

— Не хвилюйся, Іринко, голодними ми не залишимося. — вона знову стрельнула в мене своїми очиськами, які я просто обожнював. Вона зняла свої блакитні лінзи, і зараз її темні очі здавалися особливо красивими з вогником, як і її характер.

Ми майже мовчки поснідали, а потім вона нашвидкуруч зробила бутерброди, склала їх у рюкзак і почала збиратися.

— Ти ж не збираєшся йти сама?

— Збираюся.

— Іро...

— Я взагалі-то планувала цю відпустку сама. Тож хоча б частину проведу так, як хотіла.

— А якщо зустрінеш ведмедя? — чомусь ляпнув в паніці я.

 — То це буде проблема ведмедя.  — впевнено сказала вона, задерши свого красивого носика.

— Після цього вона просто пішла. Я, звісно, розумів, що Іра з тих жінок, які й коня на скаку зупинять, і хату, якщо треба, самі загасять, але мені від цього легше не ставало.

Спочатку я не хвилювався. Потім усе частіше почав поглядати на годинник. Згодом обійшов усі найближчі стежки, а коли до сутінків залишалося зовсім трохи, мене вже реально трусило.

Телефон не ловив. Навколо були лише гори й ліс, а Іри ніде не було. Та невдовзі я побачив знайому постать і швидко пішов їй назустріч.

— Ти що, здуріла так зникати? Я ледь не збожеволів!

— Я доросла дівчинка. Не треба мене няньчити.

Вона виглядала втомленою. Волосся розкуйовджене, хода повільна.

— Де ти була? — вона мовчки кивнула на вершину гори і я присвиснув.

— І ти сама туди піднялася?

— Ага.

— Іро...

— Не починай.

Я потягнувся до неї, хотів обійняти, але вона різко відступила.

— Це могло бути небезпечно.

— Олег, у мене немає сил ні на жарти, ні на розмови, — втомлено промовила вона. — Я швидко в душ і спати. Сьогодні мене не чіпай.

Вона розвернулася і пішла до будинку, а я так і залишився стояти на місці. Такою я її ще не бачив. Зазвичай Іра сперечалася, огризалася, доводила свою правоту. А зараз ніби просто видихлася і я точно розумів, що вдруге відпустити її саму я вже не ризикну.