6.

Він явно вирішив мене добити. Просто взяв і постановив, що моє терпіння має закінчитися саме сьогодні, а всі мої аргументи для нього були не варті й ламаного гроша.

— Значить так, — обурено почала я. — Ділимо ліжко навпіл. У кожного свої кордони. Мені буде спекотно, тому ковдру береш ти, а я вкриватимусь покривалом.

— Я не проти, адже так воно буде підкреслювати всі твої вигини.

— Добре, тоді міняємося. — швидко відповіла я.

— Хочеш, щоб підкреслювало всі мої вигини? — задоволено запитав, а я важко видихнула й пошкодувала, що поруч немає нічого, чим можна було б у нього пожбурити. Мабуть, він і про це подбав.
І взагалі, де всі килими? Не вірю, що в будинку немає жодного килима. Ну хоча б один, хоча б скручений десь під стінкою. Я б уже сама на ньому влаштувалася спати, але килимів просто не було. Це був якийсь кошмар.

— Олеже, — максимально спокійно промовила я. — Ми зараз лягаємо спати. Мені вже байдуже, хто чим накривається, але ми лежимо спина до спини і не дай Боже я вночі прокинуся, а ти повернутий до мене і на моїй частині.

— Вибач, Іринко, але уві сні я не контролюю, куди повертаюся, куди кладу руки і чи не забиратиму чиюсь ногу, яка опиниться на мені.

— Мої ноги на тобі, Олеже, не опиняться ніколи.

— Ти справді так думаєш?

— Я це знаю. На відміну від тебе, я не тішу себе ілюзіями, що між нами щось може бути. Ми з тобою друзі, або навіть хороші знайомі.

— Чи надовго такий розклад?

— Все. Спати. Бо я шалено втомилася.
Він ще щось невдоволено бурчав собі під ніс, але мені було байдуже. Втома перемогла остаточно. Я вляглася, заплющила очі, і, здається, не минуло й десяти хвилин, як мене просто вимкнуло.
Спала я міцно, зате прокидалася завжди рано. Тому щойно розплющила очі, відразу зрозуміла, що надворі вже світало, а потім зрозуміла дещо значно гірше. Моя нога була перекинута через Олега і більше того, я лежала головою на його руці.
Ой. Ой-йой. Оце я, звісно, дала. Я почала максимально обережно відсуватися, сподіваючись, що він ще спить і нічого не помітив.
— Ну що, Іринко, не стрималася? — почулося десь над головою. Дідько…  не встигла.

— Іди в баню.

— Із задоволенням, але тільки з тобою. — я схопила подушку й кілька разів погамселила нею цього нахабу, після чого гордо втекла вниз. Це був якийсь сюр. От як двоє людей можуть опинитися в одному будинку і не посваритися хоча б раз за день?
Мене буквально розпирало від невдоволення. Я випила води, постукала нігтями по столу й вирішила, що настав час сніданку. Бо що б не сталося, а поїсти — то святе.
У холодильнику знайшлися яйця. Я розбила шість штук у миску, збила виделкою, підсмажила омлет, нарізала овочі й розклала все по двох тарілках.
Саме в цей момент на кухню зайшов Олег.

— Думаю, доброго ранку мені вже ніхто не побажає? — промовила я.

— Сніданок — це, звісно, добре, — сказав він, окинувши поглядом стіл. — Але я б волів починати свой ранок трохи інакше.

— Значить, завтра сніданок я не готую.

— Не хвилюйся, Іринко, голодними ми не залишимося. — і знову цей спокійний тон.
От чесно, мені хотілося вчепитися в нього нігтями й хоч трохи порушити його душевну рівновагу. А він ще, як на зло, просто натягнув шорти й спустився вниз майже голяка, тобто весь його ідеальний торс був просто перед очима.
Боже, Іро, куди ти дивишся?

— Олеже, а ти не хочеш одягнутися?

— Хочу. Але не зараз.

— Я ж перед тобою голяка не ходжу.

— А я ж тобі не заважаю.
Я важко видихнула. Ну нічого. Теж мені, змій-спокусник знайшовся. Там, де ти вчився спокушати, я вже викладала.

— Добре, — подумки вирішила я. — Завтра трохи поміняємося ролями.
Заспокоївши себе цією геніальною ідеєю, я взяла виделку й почала снідати, уявляючи завтрашній ранок.