5.

Коли переді мною опинилася ця смакота, я вже не могла думати ні про що інше. Як не дивно, але цього вечора навіть наші постійні перепалки з Олегом ненадовго відійшли на другий план. Ми просто вечеряли.

На вулиці вже почало сутеніти. Десь поруч стрекотіли коники, а я мимоволі розглядала все навколо, бо відірватися від цього краєвиду було неможливо. У горах було щось таємниче, захопливе і навіть величне. Вони манили до себе, заворожували, а потім назавжди залишалися в серці теплими спогадами.

— Красиво, правда? — вирвав мене з роздумів голос Олега.

— Дуже, — тихо погодилася я, а потім ніби схаменулася. — Але це не привід ось так чинити.

— Як саме? — усміхнувся він.

— Ну оце все. — Я невизначено обвела руками навколо. — Не знаю поки як, але я щось придумаю. А якщо ти мені допоможеш, буду дуже вдячна.

— Обов'язково, — спокійно відповів він.

І от це мені зовсім не подобалося. Надто вже впевненим він виглядав, ніби  був переконаний, що нічого в мене не вийде.

— Ти їж, а то охолоне.

— Не хвилюйся. Я його і холодним із задоволенням з'їм. Чесно кажучи, не підозрювала, що ти так добре готуєш. Дуже смачно.

— Іринко, в тебе ще буде час перевірити всі мої здібності.

От зараза. Так і хотілося пожбурити в нього ложкою, але я героїчно стрималася.

— Вельми дякую, але поки що мені вистачить і цих.

І це була правда. Він приготував вечерю, приніс подушки на лаву, щоб мені було зручніше сидіти. Турбувався, і це було помітно. Але міг би спокійно сидіти тут сам, а не бігати навколо мене.

— І не називай мене Іринкою, — не втрималася я. — Ти ж знаєш, як я цього не люблю.

— Чому?

— Не знаю. Просто не називай так, будь ласка.

— Бо боїшся здатися слабкою?

— Нічого я не боюся, — обурилася я. — І якщо я для тебе Іринка, то я тебе теж Олафом називатиму.

— Будь ласка, я не проти.

От дорослий чоловік, а його зовсім не бентежить, що його порівнюють із мультяшним сніговиком. Я цього не розуміла, але нехай.

Після вечері ми навіть взяли собі по добавці, а потім разом прибрали зі столу й повернулися до будинку.

Відверто кажучи, спати хотілося просто нереально. Втома після дороги давалася взнаки. Я швидко сходила в душ, а коли повернулася до кімнати, за кілька хвилин там з'явився і Олег.

Звісно ж, він не міг пропустити момент, щоб ми разом влаштувалися на ніч.

Знову це «ми». Треба вже припиняти так думати.

— Матінко рідна, ти ж так спати не збираєшся?

Я підняла голову і мало не закотила очі.

Цей блазень стояв переді мною в самих боксерах і виглядав так, ніби спеціально вирішив похизуватися своїм пресом. І де тільки ховався той прес під звичайним одягом?

— Роздягнутися? — невинно перепитав він.

Ще й знущається.

Я, звісно, не збиралася влаштовувати огляд його чеснот, але очі чомусь самі раз у раз ковзали в його бік.