3.

Усе виглядало занадто складно і водночас до смішного просто. Я зовсім не вірила, що це випадковість, але Олег спокійнесенько віджартовувався. Не знаю, чому він раптом став таким мовчазним і спокійним: чи то свіже повітря в голову вдарило, чи просто втомився від усього.

Але в будь-якому разі я була впевнена, що це підлаштовано ним і Мілою. Геть зіпсував мені подругу! Ну нічого, хоче пограти в мовчанку — пограємо. Врешті-решт, ми давно знайомі, якось знайдемо спільну мову. До того ж із ним ніколи не було нудно.

— Гаразд, — рішуче сказала я. — Раз втекти нікуди, показуй будинок.

— Тобі оглядову екскурсію?

— Мені байдуже. Я б роздивилася все сама, але враховуючи, що ти тут є, це було б логічніше.

Ми піднялися і почали, так би мовити, обхід володінь. Навпроти величезної як для цього місця їдальні була вітальня з каміном. Логічно було б побачити там диван, але його, звісно ж, не було.

На другому поверсі виявилося дві кімнати і простора мансарда. В одній із кімнат двері були відчинені, і звідти виднілося ліжко, але я попрямувала до другої, бо ж раптом він збрехав. Проте й там ліжка не знайшлося: лише шафа та письмовий стіл. Після цього надія покинула мене остаточно, і я рушила до спальні.

Величезне дерев'яне ліжко з красивими ніжками та різьбленим узголів'ям і масивна дерев’яна шафа з комодом. Все було чисто і охайно, аж занадто, як для самотнього чоловіка. Хоча сама я не могла ніколи похизуватися ідеальним порядком.

Я мовчки подивилася на ліжко, потім на Олега.

— Навіть не починай, — попередила я.

— Я ще нічого не сказав.

— Але вже подумав. — ми двоє замовкли і заклякли на тому ж місці кілька секунд.

— Буде кому зробити масаж, — ніби між іншим додав він, дивлячись на спальне місце.

— І не мрій! — відрізала я, а потім раптом згадала: — А митися як?

Ви не подумайте, я не проти помитися в тазику чи якось інакше, але поки ми ходили будинком, жодного тазика я не помітила.

— Я до водоспаду ходжу, — Олег уважно подивився на мене і я закотила очі. — Заспокойся, під сходами є туалет і душова. Але якщо немає електрики — води теж немає.

Ну хоч так. Це мене неабияк потішило. Не знаю, як шматочок цивілізації у вигляді електроенергії дістався сюди, але зараз я була щиро йому рада.

— Влаштовуйся, як тобі зручно. Там у шафі є мої речі, але їх небагато. Якщо заважатимуть — заберу в іншу кімнату.

— Потерплю якось, бо бігати туди-сюди незручно.

— Оце правильно, — кивнув Олег. — Люблю в людях здатність приймати неминуче.

— А я люблю в людях чесність. Особливо коли вони не заманюють мене в гори обманом.

— Це наклеп, бо я тобі і слова не сказав. — ну звісно, не сказав. Я б в житті не погодилася на таке, тому і перехитрив.

— Ти зрозумів про що я.

— А ти і так вже все зрозуміла. — я примружилася.

— Значить, визнаєш?

Він засміявся, а я мимоволі відзначила, що востаннє бачила його таким розслабленим дуже давно. А потім мовчки розвернувся і рушив до сходів, повідомивши, що принесе мої валізи.

Я підійшла і відчинила вікно, лише зараз по-справжньому роздивившись усе довкола. Повітря було свіже, з запахом хвої та трави. Не чути ні машин, ні людей — лише спів птахів і шелест листя. Я сперлася на підвіконня і на кілька секунд завмерла. Тут було дуже красиво і спокійно.

Мушу визнати, місце Олег вибрав неймовірне.