Глава 1

Колись давно, у величному королівстві Асторія правив король на ім'я Агон. Він був мудрим правителем, якого поважали піддані, але, як і всі люди, не міг уникнути плину часу.
З кожним роком на його обличчі з'являлися нові зморшки, а сивина все частіше торкалася темного волосся. Найбільше на світі Агон боявся втратити молодість і силу, адже знав: жоден король не може правити вічно.
Одного дня він вирушив на полювання до Дикого Лісу — місця, оповитого стародавніми легендами. Там, серед вікових дерев і сріблястого туману, король побачив дивовижну істоту.
То була птиця фенікс.
Її пір'я сяяло золотом і вогнем, а навколо неї танцювали іскри, немов маленькі зорі. Ніколи раніше Агон не бачив нічого настільки прекрасного.
Старі перекази говорили, що фенікс володіє могутньою силою здатною змінювати долю того, кого обере.
Засліплений жадобою вічної молодості, король наказав спіймати чарівного птаха.
Фенікс не чинив опору. Він лише мовчки дивився на Агона своїми мудрими очима, ніби знав те, чого не знав сам король.
Відтоді птах жив у королівському замку.
І незабаром Агон помітив дивні зміни.
Минали роки, але він майже не старів. Його обличчя залишалося молодим, плечі сильними, а погляд гострим і впевненим.
Спочатку король вважав це подарунком долі.
Та одного разу він помітив дещо інше.
З кожним роком фенікс виглядав дедалі старішим.
Його золоте пір'я втрачало блиск, крила важчали, а в очах з'являлася втома.
Тоді придворний чоловік відкрив страшну правду.
— Ваша величносте, фенікс забирає вашу старість на себе. Кожен рік, який мав би торкнутися вас, переходить до нього. Поки він живе, ви залишатиметеся молодим.
Замість жаху Агон відчув радість.
Він наказав ще пильніше охороняти птаха.
Роки перетворилися на десятиліття, десятиліття — на століття.
Люди навколо народжувалися і помирали, змінювалися покоління, руйнувалися старі будинки й будувалися нові, але король Агон залишався таким самим молодим, як у день зустрічі з феніксом.
І чим молодшим залишався король, тим старішою ставала чарівна птиця.
Минали роки.
Потім десятиліття.
Згодом століття.
Король Агон залишався молодим і сильним, ніби час забув про його існування. А фенікс із кожним роком ставав слабшим, забираючи на себе весь тягар його старості.
Одного ранку король увійшов до залу, де жив чарівний птах, і завмер.
Фенікс лежав нерухомо.
Його золоті крила втратили свій блиск, а вогонь у рубінових очах згас.
Агон кинувся до нього, але було запізно.
Птах помер.
На очах короля його тіло почало розсипатися на тисячі вогняних іскор, поки від нього не залишилася лише купка сріблястого попелу. 

Агон відчув страх.
Він боявся не за фенікса.
Він боявся за себе.
Минули дні.
Потім тижні.
Король щоранку приходив до попелу, сподіваючись на диво.
І диво сталося.
Однієї ночі попіл почав світитися. Спочатку слабко, немов жаринка, а потім усе яскравіше й яскравіше.
Полум'я здійнялося до самої стелі.
Із нього почувся могутній крик.
Коли вогонь згас, посеред залу стояв молодий фенікс.
Ще прекрасніший, ніж раніше.
Його пір'я сяяло, наче світанкове сонце, а крила випромінювали тепло живого вогню.
Фенікс відродився.
Разом із ним повернулася і магія.
Король знову перестав старіти. 
Його старість знову переходила до птаха, а сам Агон залишався молодим.
Так повторювалося знову і знову.
Коли фенікс старів і перетворювався на попіл, через деякий час він відроджувався.
І щоразу король отримував нові роки молодості.
Спочатку Агон вважав це найбільшим благословенням.
Та згодом він почав помічати дещо дивне.
З кожним новим відродженням фенікс дивився на нього все холодніше.
Ніби пам'ятав кожен рік неволі.
Кожне століття, протягом якого був змушений віддавати свою силу.
І одного разу, фенікс подивився на молодого короля своїми вогняними очима, так ніби хотів йому щось сказати...
Уперше за багато сотень років король відчув, як по спині пробіг холод...

Та одного дня дещо дивне помітила одна з придворних служниць на ім'я Еліна.
Вона служила в замку вже понад п'ять років і щодня бачила короля. Спочатку дівчина не звертала уваги на дрібниці, але з часом почала помічати те, чого не бачили інші.
Минуло п'ять років.
Потім ще кілька.
Агон зовсім не змінився.
Його обличчя залишалося таким самим молодим, волосся не посивіло ані на волосину, а в очах усе ще палав вогонь молодості.
Тим часом радники, лицарі та слуги навколо нього помітно постаріли.
Еліна дедалі частіше ловила себе на думці, що з королем щось не так.
Одного вечора вона розмовляла зі старою покоївкою Мартою.
— Тобі не здається дивним, що наш король зовсім не старіє? — пошепки запитала вона.
Марта озирнулася навколо і перехрестилася.
— Тихіше, дитино. Про таке краще не говорити.
— Але ж це правда. Коли я прийшла до замку, він виглядав так само, як зараз.
— Я служу тут двадцять років, — тихо відповіла Марта. — І можу сказати те саме.
Еліна відчула, як по її спині пробігли мурашки.
— Двадцять років?..
— Саме так.
Відтоді цікавість не давала дівчині спокою.
Вона почала спостерігати за королем ще уважніше.
І незабаром помітила ще одну дивину.
Щоночі Агон відвідував стару вежу в західному крилі замку.
Туди не дозволялося заходити нікому.
Навіть охорона залишалася за дверима.
Одного разу Еліна наважилася простежити за ним.
Коли король зник за важкими дубовими дверима, дівчина тихо та непомітно підкралася ближче.
Крізь вузьку щілину вона зазирнула всередину.
І завмерла.
Посеред величезної зали стояла золота клітка.
А в ній сидів фенікс.
Його пір'я сяяло золотим полум'ям, освітлюючи темряву навколо.
Саме в цю мить король простягнув руку до птаха.
Фенікс сумно подивився на нього. Коли Агон гладив фенікса його роки йому поверталися.
З кожною миттю король ніби молодшав ще більше, а фенікс виглядав дедалі втомленішим.
Еліна затулила рот рукою, щоб не скрикнути.
Тепер вона зрозуміла.
Секрет молодості короля був не в магії самого Агона.
Його молодість належала феніксу.
І король забирав її собі вже багато років.
Та найстрашніше було те, що вогняні очі фенікса раптом повернулися до дверей.
Наче птах відчув її присутність.
І на мить Еліні здалося, що він просить про допомогу...