Епілог

На засоленому мулом дні спостерігалось не таке розмаїття водоростей та морських голкошкірих їжаків, як легіонів дивовижних квітів у флористичній лавці «Де Монтеск'ю». Данило гадки не мав, які обрати. Ретельно витягуючи по одній з кожного горщика та принюхуючись, хлопець затуркано чесав підборіддя. Він мав віддячити своїй чарівній рятівниці Алісі, яка подарувала йому віру в себе та підштовхнула до підкорення заповітної мрії.

- Обирай гортензії, не прогадаєш!

З-за прилавку вискочила тендітна дівчина з тугою темною косою до талії та бутоном червоної троянди за вушком.

- Дарро?

Хлопець не одразу розпізнав весняну німфу, що раз і назавжди позбулась обрисів мерзенної розгніваної примари. Він ніяк не очікував зустріти її серед зрізаних під кутом у сорок п’ять градусів жовтих троянд, які тримали оборону прилавка.

- Ти, що, працюєш тут? – чудувався він.

- Трішки, - засоромилась німфа, чим надала своєму голосу лагідної інтонації.

- Так от чому магазин завалений безліччю букетів. Ти постаралась? – повів бровою Данило, потопаючи у вимірі насичених веселкою кольорів півоній, гіацинтів та тюльпанів.

- Зовсім трохи, - хіхікала у долоньку Дарра. - Намагаюсь бути корисною.

- Невже твоя благотворність не потрібна… мм, наприклад, у заміському гаю?

- Хотілось би якось допомогти людям, знаходячись серед них, - враз німфа зажурилась, обачливо відступаючи від хлопця. - Забагато шкоди їм завдала. Маю виправити.

- Працюючи у квітковій лавці? – все ще вражався він нетиповому ремеслу для магічної істоти.

- Квіти – щира радість, - засяяла Дарра. - Коли я складаю букети, то між пелюсток сиплю чарівний пил, що розраджує та наповнює серце добром, коли вдихаєш.

- Ваші професійні викрутаси не перестають дивувати, - округлив очі Данило.

- Дякую.

Дарра підливала води до горщиків з магноліями та повертала сукуленти до сонця, а потім заламуючи пальці рук, запитала:

- Як ти?

- Як я?

Він не дуже розумів, як поводити себе з природною захисницею, але на світські бесіди Данило точно не розраховував.

- Так, тобі довелось пережити жахіття, породжене мною. Пробач, - ледь не заплакала Дарра.

- Припини вибачатись. Що було – те загуло, чула таке людське прислів’я? – вселяв полегшення хлопець. - Ми не тримаємо на тебе зла, ні в якому разі. І ти маєш себе пробачити та розповсюджувати гармонію по всьому світі. Щось на кшталт цього.

Німфа натягнула замучену посмішку.

- До речі, я прекрасно себе почуваю, - запевнив її Данило, розглядаючи тигрові лілії. - Мій страх та переживання відступили. Виявляється, закутаному у простирадло темної смоли та на самоті… - глибоко видихнув він, - розмірковувати про сенс життя вигідно. Правильно розставляєш пріоритети. З тобою теж так було?

- В основному мене душила злість, - неохоче витягувала погані спогади німфа, - проте від неї мене врятував ти.

- А мене Аліса.

- Відважні друзі, - німфа дуже заздрила, що вони були наділені такою хороброю рисою, якої, на жаль, Даррі ніколи не пізнати.

- Ми просто турбуємось про тих, хто нам не байдужий. Ти погрожувала Бажані, тому я мав знешкодити тебе, аби зберегти її життя. Точніше, ту твою бридку подобу, - поспішив виправитись Данило через щемливу провину в очах німфи. - В свою чергу Аліса не могла змиритись з моєю жертвою і ризикнула всім, аби видерти мене з глибини. Артем піклувався про Бажану, поки ми з Алісою відходи від фантастичних пригод. А коли ми визнали дійсність і поринули у буденність звичайних студентів, то підтримували натомість їх. Схоже на обіг турботи у природі. О! Бажана вже стрибає, хоч і з метрового трампліну, та все ж сестра не відступає.

Артем став особистим тренером Бажани не лише у водній терапії, а й в повсякденному житті: коригував калорійність та склад їжі, яку вона обов’язково мала вживати протягом дня, виставляв добовий графік, погодинно відмічаючи сон, харчування, відпочинок та фізичні вправи. З таким наставником Бажана просто не могла не повернути собі звання майстра спорту. Доки Артем з Даниловою сестрою займались медитацією та відновленням, після успішного складання іспитів Аліса готувала до пологів додаткові групи майбутніх мамусь. Данило ж не припиняв тренуватись у плаванні, намагаючись перевищити світові рекорди.

- Ви щасливі?

- Більше ніж коли-небудь, - впевнено кивнув він. - Варто пройти пекельні перепони, щоб почати по-справжньому цінувати те, що маєш. Після таких безпощадних гойдалок долі більше не хочеться розмінюватись на дрібниці. Прокидається бажання йти до своєї мети, не звертаючи увагу на мізерні складнощі.

- Звучить прекрасно.

- Так і є, - присвиснув Данило. - Спробуй.

- Я стільки зла натворила… - винувато осіла на стілець Дарра.

- Ти змінилась, - потряс її за плече хлопець. - Для тебе минуле теж було гарним уроком. Я вірю, що попереду на нас чекають милостиві дивні дива у виконанні німфи Дарри.

- Данило, ти надзвичайна людина, - засяяла німфа і зіскочила з місця, щоб пірнути між кошикоподібних хризантем.