Глава 18

Аліса яро ненавиділа себе. А точніше - прямо цієї миті, коли каліграфічно виводила дрібні закарлючки на довгій худій шпаргалці. Дівчині ніяк не вдавалось завчити види та типи цивілізацій за чотирма вченими. З безмежними здібностями її розуму вона б мала жонглювати назвами так вправно, як клоун кульками у цирку, проте вони вперто не вкладались у мозок. Тому Аліса, переступивши свою гордість, роздрукувала списки світових цивілізацій й старанно дописувала проґавлені деталі.

До першого іспиту календар нараховував 7 днів, тож часу було вдосталь. Дівчина сподівалась, що його вистачить зазубрити назви й не ганьбитись з підказками, але про всяк випадок вона мала бути готовою до будь-якого розвитку подій.

В бібліотеці було малолюдно. Тиша не заколихувала, як більшість студентів, Алісі вона слугувала стимулом для зосередження. Довга парта, широке вікно та наявність жінки, що безперервно спостерігає за тобою – чудова симуляція реального екзамену, тож дівчина вирішила готуватись тут.

Данилові не складно було відшукати подругу. Перехрестившись перед тим, який пройти повз грізну бібліотекарку, хлопець на ціпочках підкрався до Аліси.     

- Ти пообіцяєш мені піклуватись про Бажану? – потряс тишу раптовим запитанням він.

- Перепрошую?

Відтоді як Бажану забрали з лікарні, про неї по черзі піклувались батьки та брат. Аліса могла тільки гадати, коли дівчину відвезуть до бабусі, як планувалось.

- Пообіцяєш витягти її з інвалідного візка та знову поставити на шлях майстра спорту? – домагався хлопець.

- Т-ти про що? – слабо розуміла вона, заздалегідь накручуючи себе.

- Тільки ти зможеш вмовити Бажану жити заново, - шепотів Данило. - Зробиш? Заради мене.

Щось незбагненне у поставі друга змусило Алісу напружитись. Не подобалась дівчині його неочікуване прохання. Та ще й термінове. Вона покрутила ручкою, розмірковуючи. А як вгадала причину Данилової поведінки, розпсихувалась.

- Ні. Не можу, - миттєво захитала головою дівчина. - Я здогадалась, до чого ти хилиш. Чорта з два. Ти сам тренуватимешся з нею. Почув мене?

Запитання голосно вирвалось, бібліотекарка на них зашикала, і Аліса швидко вибачилась.

- Це я так…На майбутнє, - зовсім тихо, щоб не виводити з себе жінку через галас, сказав хлопець.

- Угу, так я і повірила.

Всі її відчуття кричали, що Данило прощається, насмілившись віддатись примарі. Аліса не могла цього допустити.

- Спробуй витворити якусь дурницю, Данило, і я за себе не ручаюсь, - шипіла вона.

- Всього лише поїду з сестрою в село, побуду, доки вона не прилаштується, - спокійно окреслив  перспективу він. - Я повернусь. Обіцяю.

- Не обдурюєш? – прищурилась дівчина.

- Ні, - чітко зафіксував Данило. - Але мені важливо, щоб з сестрою працював найкращий тренер з фізіотерапії. Я знаю, який в тебе завантажений графік, і що ти набираєш нову групу вагітних, так що…

- Хм, гаразд, - розслабилась на мить Аліса. - Я думала, це вже й так ясно, що займатимусь з Бажаною.

- Просто мав переконатись.

- Я не підведу, - дала слово дівчина.

- Не сумніваюсь, - посміхнувся він і зібрався піти. - До зустрічі, Алісо.

- Не прощатимусь. Обійдешся, - буркнула вона, а Данило розсміявся, хапаючи сердиті шики від бібліотекарки.

- Чекатиму за тиждень у кафе «Лайм» о шостій, - постановила дівчина, аби друг не відвертівся. - Спробуй не з’явитись – приб’ю.

- Слухаюсь, - наче офіцер, покорився наказу хлопець. - Рівно о шостій в «Лаймі».

- Бережи себе, - наостанок побажала йому Аліса.

Вона вірила, що хлопець стримає обіцянку, тому старанно ігнорувала попереджувальні сигнали інтуїції.

Ще декілька днів Аліса студіювала філософію та глобалістику. Коли вона виявила, що всеньку ніч прогортала старий підручник, твердо вирішила поліпшити заспаний стан стаканчиком ароматного капучино у кав’ярні за рогом.

«Пляшка й чашка» - невелична кав’ярня із завжди привітними баристами. Вирізьблена у класичному врівноваженому дерев’яно-агатовому кольорі вона припадала до душі одинакам, бо навіювала долю заспокоєння. До того ж тут можна було зайняти місце біля вікна і цілодобово спостерігати за розміреним життям розпашілої вулиці.

Поки молодий бариста наливав із пітчера молоко до Алісиного стакана, над її вухом один з покупців прошелестів: 

- Вилізла зі своєї наукової нірки?

Дівчина смикнулась від несподіванки та одразу фиркнула, впізнавши непосидючого Артема.

- Тобі б не завадило туди залізти.

Вона мала непереборну впевненість, що одногрупник ще жодного разу не заглянув до конспекту, розгулюючи, мов на канікулах, тому не могла не проіронізувати.

- Ох, ця ваша спільна з Данилом риса – не щиро посміятись із жарту, а безпощадно парувати, - кривлявся він.

Телефон дівчина забринчав, і вона поквапилась підняти слухавку.

- Алісо! Алісо! – на тому кінці йойкала сестра Данила.