Глава 17

- Ти крадеш в мене славу, - ревниво сказала Бажана, і хтось поруч з нею стишено хіхікнув.

Данило заледве розплющив очі. Світ перед ним поступово набував чіткої форми, поки яскраве світло та ярий запах медикаментів розбурхували рецептори.

- Тобі не здається, що це я маю валятись, а ти клопотати наді мною? – скрупульозно добивалась сестра.

- Де я? – хриплим голосом запитав він.

Після вчорашнього крику примари в голові ще шуміло.

- Амнезія? Покликати лікаря? – захвилювалась Бажана, приклавши прохолодну руку до його лоба.

Хлопець прокліпався – над ним звисали кульки, а під ним скрутилась ковдра.

- Я в палаті, - зробив висновок Данило.

- Вітаю, зір хороший. Як мене звуть? – клопотала Бажана.

Вона сиділа в улюбленому кріслі Данила біля ліжка, спираючись на милиці.

- Бажано, що за дурні запитання? – протер повіки хлопець.

- О, пам'ять відновилась. Мій висновок – здоровий, - гордо промовила вона. - Мій терапевт сказав, що в тебе перевтома. Ти відключився біля раковини.

- Десь болить? – спитала Аліса.

Подруга весь час тихенько спостерігала за хлопцем, намагаючись не налякати його раптовими звуками. Проте не змогла втриматись, аби не виявити побічні реакції. Данило не одразу її впізнав. Виглядала вона хворобливо: щоки не рум’яніли, вуста скусані, а обличчя осунулось від постійних переживань.

- Алісо, ти тут? – підняв тулуб хлопець, щоб краще роздивитись.

- Я скасовую свій діагноз – з зором щось поганенько, - ніби досвідчений науковець, підняла вказівний палець Бажана.

- Ні, я хотів спитати, що ти тут робиш?

Данило не відводив погляду з Аліси, доки його сестра пояснювала:

- Я подзвонила. Ти сказав, що ви були разом. Знесиленість повалила тебе у вбиральні, я мала переконатись, шо Алісу не спіткала така ж доля.

- Не спіткала? – все ще не відвертаючись, вимагав відповіді хлопець.

- Я в порядку, - підтвердила вона, нехай і сум в її словах сигналізував про зворотнє.

Аліса спробувала запевнити кивками, проте Данилові вони видались напрочуд вимученими.

- От і добре, а тепер киш з мого ліжка, - замахала зап’ястям Бажана, бо на серйозніші жести сил не вистачало. - Те друге таке незручне.

На вільному ліжку, що стояло за тумбочкою, цієї ночі спала спортсменка. Вона поступилась своєю м’якенькою постіллю заради брата. Ввечері його непритомного занесли до палати, і тільки дівчині було відомо, як сильно вона пережахалась. На мить всі її фізичні страждання зникли, поступившись переживанням за рідного брата. Бажана розслабилась тільки тоді, як лікар обстежив Данила і не виявив небезпечних захворювань, які спричинили непритомність – лише загальновідома втома. Хлопець проспав всеньку ніч, і його розкотисте хропіння для Бажани було свідком, що з ним все добре.

- Звичайно, вибач, - підірвався хлопець, розгладжуючи пом’яту ковдру для сестри. - Через мене мучилась всю ніч.

- Та нормально. Тільки допоможіть… - милиця дівчини сприснула й впала на підлогу. - Ох…

Данило підняв сестру на руки та поклав на ліжко, Аліса ж підбила подушку та вкрила Бажану, подавши склянку води.

- Вам не пора на заняття? – Бажана вдосталь напилась і взялась чистити апельсин, кімнатою враз загуляв цитрусовий аромат.

- Слушне зауваження, - долонькою протерла циферблат на своєму наручному годиннику Аліса.

- Бажано, ми прийдемо після обіду, не сумуй, - поцілував сестру Данило.

- Вдалого дня! – побажала вслід друзям дівчина.

Ранок видався ще тяжчим за вечір. Хлопцеві пекло у скронях. Хотілось притулитись до подушки та не відривати голову від пухової подружки з тиждень.

- З тобою точно все гаразд? – швидко відреагувала Аліса на гримасу болю хлопця.

Перед поворотом до сходів Данило потягнув подругу в дальній куточок коридору біля широкого вікна, де не сновигали хворі та лікарі та була низька ймовірність, що їх підслухають.

- Я з’ясував, хто наступна жертва, - поділився він. - Замість тих злодіїв.

- Хто? – насторожилась дівчина, мов приготувалась бігти рятувати невинного.

- Я, - сумирно сказав Данило, чим вибив землю з-під ніг у подруги.

- Що? – дрібне тремтіння пройшлось тілом Аліси. - Чому?

- Вона сказала, ми влізли в чуже діло, тому я буду покараний.

- Примара пригрозила? – сіпнулась вона, і хлопець кивнув.

Алісина дійсність звузилась до єдиної людини – Данила. Неочікувана розв’язка вчорашнього успішного завдання спантеличила її. Вона надіялась, що вдача на їхньому боці: річку буде очищено, з хімікатами покінчено. І примара вгамується, а Ранна вилікує німфу власною магією. Сподівання посипались, неначе картковий будиночок від безглуздого покачування столу.

- Ч-чому саме ти? – дівчина схопила друга за руку, наче сама шукала підтримки. - Я теж там була.