Глава 16

Передлісся мовчало. Не витьохкували синьокрилі повзики, не загрібала лапою листя білогруда лисиця, не шорхала у кущах гостроморда куниця. Здавалось, що і вітер покинув місцину. Лише мученицький людський крик проривав дзвінку тишу.

У лісі вершилось правосуддя.

Аліса з Данилом так і стояли на галявині, не наважуючись ані втручатись, ані бігти геть звідси.  

- Прозвучить жорстоко, але я на боці примари, - різко прохрипіла дівчина.

Її основні завдання було виконано – матеріали щодо скоєння злочину засвідчено, невдовзі вона надасть їх захисникам закону. А доля злодюг її мало хвилювала. Особливо через те, що ворожі дії стали поштовхом для пластинок доміно, які рвучко посипались одна за одною, і призвели до фінішної катастрофи – зародження лютої примари, що наносила незбагненні страждання невинним громадянам.

- Алісо! – гаркнув хлопець, злегка розчарований кровожерливим настроєм подруги.

- Що? – відізвалась вона. - Дістало, що погані хлопці завжди в дамках. А зараз… С – справедливість.

- Будь ласка, допоможіть! – чоловік максимально гучно вопів, не на жарт лякаючись. - Благаю!

Данилові стало не по собі. Нехай чоловіки – справжні правопорушники, але мають бути більш гуманніші способи встановлення справедливості. Хлопця затіпало - нелюдський вий жахав його не гірше примари.  

- Трясця, - невдоволено ляпнула дівчина, розвертаючись у бік лісу. – Біжімо.

За командою Данило відразу рушив у гущавину, не маючи ідей, яким чином прямо зараз протистоятиме чудовиську. Проте у нього на серці полегшало. На якусь мить він дійсно злякався, що подруга насправді не збирається визволяти нещасних чоловіків від химерної для них істоти.

- Ну, ти даєш, Алісо, - викрикував Данило, доки вони пробирались крізь чагарники. - Якби не почув, ніколи б не повірив, що ти таке сказала.

Друзі поспішали вже знайомим маршрутом, але хлопець все рівно трішки губився в однаковісіньких колючих осиках, тому орієнтувався на Алісу. Вона акуратно виляла між деревами, рівно тримаючи курс на мученицький пронизливий крик.

- П’ять років мерзотники катували природу, - злилась дівчина, розводячи руками гілля, що спустилось майже до землі.

Звичайно, для Данила було важливим розібратись з негідниками, але тверда впевненість, що це саме ці чолов’яги причетні на 100%, ще не оселилась в його голові. Найвірогіднішим припущенням хлопця виступало те, що ці чоловіки запросто могли виконувати чийсь наказ. Так, їхня вина беззаперечна, але ж за ними ховається справжній управитель, який зобов’язує діяти підлеглих, наприклад, під дулом пістолета. 

- Ми ще точно не знаємо, - сказав Данило, беручи до уваги свої міркування.

- Знаємо, - грізно виплеснула Аліса й враз зупинилась.

Хлопець не встиг нічого зрозуміти, як подруга почала наступати на нього.

- Ти дійсно намагаєшся виправдовувати людей, через яких твоя рідна сестра мало не загинула? Мало не захлинувся ти сам? – дівчина розлючено тикала пальцем в груди Данила. - Чи недостатньо біди занесла в твоє життя клята німфа? Чи не кожній її примсі ти маєш покорятись, аби Бажана залишалась при здоровому глузді?

Він загнано дихав – Аліса підперла його до якогось дерева. В її погляді плескалось стільки обурення, що мимоволі Данило порівняв найкращу подругу з водяною примарою. І на даний момент не зміг знайти різницю між ними.

- Відповідай! – вимагала вона, не скинувши ні краплі гніву.

Данило проковтнув застряглу в горлі слину і з часткою хрипоти насильно промовив:

- Так.

- Тоді поділились, чому ми не можемо кинути їх тут? Звідки сумніви в їхній провині? - неприборкано замахала руками Аліса. - Ці двоє, вважай, призвели до того, що прекрасне створіння, яке цілодобово охороняє й боронить природу, вмить перетворилось на беззубе страховисько, яке ні перед чим не зупиниться, аби нашкодити кожному, хто попадеться їй під щупальце!

Вона втратила гальмівний важіль – емоції люті підкорили її.  

- То як? Бажання рятувати цих мерзотників ще лишилось? – запитала дівчина, сподіваючись, що свої думки вона добре донесла до друга.

- Алісо… - непевно почав він.

Хлопець ладен був підписатись під кожним її словом, проте правосуддя має нести зовсім інший сенс.

- Я зроблю, як скомандуєш, - запевнила вона. - Або понесусь до річки, витягати лиходіїв, або негайно розвернусь та піду додому пити каву.

Вдалині вчувались плескіт води та шаркання одягу об каміння. Зваживши на всі «за» та «проти», Данило порахував до трьох, поклав долоні подрузі на плечі та став навіювати свої переконання.   

- Ми не можемо дозволити собі стати такими, як примара. Чим ми тоді відрізнятимемось від монстрів? Я не такий, - ручався він. - А ти і поготів.

Аліса звузила очі, уважно прислухаючись до дружньої промови.

- Ти добра й щира. М’якосерда і незлостива. Найменше мені б хотілось, аби подібна ситуація змінила тебе в гірший бік, - гіпнотично висловлювався хлопець. - Що б ті чоловіки не втнули, вони не заслуговують захлинутись під літрами смердючої смоли.