Глава 15

Підклавши долоньки під щоку, Аліса солодко дрімала. Враховуючи, який божевільним видався день, дивно, що їй вдалось зручно вмоститись і почати спокійно засипати. Дівчина чула, як вібрував смартфон під подушкою, але сон майже забрав її в свій улесливий полон, тому вона знехтувала нагодою потеревенити з нічним співрозмовником.

В домі сопів хіба що холодильник на кухні, а так навколо було тихо. Батьки заступили на нічну зміну, й Алісі вперше за довгий час належала вся квартира.

Телефон ще повібрував і затих. Прицмокнувши, Аліса перевернулась на інший бік, сильніше закутавшись у ковдру.

Вона знову сідала в крилатий човен, який поніс її річкою сновидінь. Раптом темний силует на березі підняв рупор та натиснув на гудок. Розривний звук уривчасто сигналив, а річка танула. Звучання рипіло й рипіло, аж доки Аліса не розплющила очі та не зрозуміла, що хтось дзвонить у двері.

Дівчина одразу визначила, що не в стилі примари попереджувати про візит, а з усіма іншими відвідувачами вона з легкістю впорається. Тому безстрашно відкрила гостю.     

- Ти була права, - гучно випалив Данило, притулившись до одвірка.

- Вкотре? – потираючи заспані очі, запитала Аліса.

- Постійно, - безпомічно з’їжджаючи до підлоги.

- Ні-ні, не смій тут падати, - заборонила йому дівчина, затягуючи друга до помешкання. - Проходь.

Поки Данило роззувався, вона остаточно скинула сонну полуду.

- І не лякай мене, - веліла дівчина, наливаючи другові склянку води. - Друга година ночі, як ніяк.

Хлопець печально присів на краєчок дивану, і Алісі здалось, що й кімната посумнішала разом з ним.

- Магія примари розбудила Бажану, - траурно постановив він. – В будь-який момент вона може відкликати чари. Сказала, що я тепер її невільник.

Принесену Данилові склянку мінеральної води Аліса випила сама. Вона передбачала, що так станеться з чудовиськом, але не очікувала, що новина все одно ошелешить її.

- Значить, часу обмаль, - змусила себе зібратись з духом Аліса. - Негайно треба шукати спосіб позбутись її раз і назавжди.

- Ранна щось говорить?

Данило як ніколи сподівався на допомогу милої ніфми, тому що примара щупальцями витягла з нього назбиране по крихті рішуче завзяття.

- Ні. Вона більше не являється мені, - винувато промовила дівчина, і Данило поморщився, ніби вона вдарила його цими словами.

- Ходімо краще спати, - розпорядилась Аліса. – Завтра вранці видніше буде. Можеш тут переночувати, я принесу тобі ковдру та подушку.

Аліса намостила постіль у вітальні, а сама знову зручно влаштувалась на своєму ліжкові. За хвилину матрац під дівчиною прогнувся – Данило завалився поруч.

- Диван у вітальні, - грізно прокоментувала Аліса.

- Можна з тобою залишитись? – попросився він. - Страшно на самоті. Думки з’їдають.

- Гаразд, - пожаліла друга дівчина. - Але зарубай собі на носі: тільки почнеш хропіти, я скину тебе з ліжка.

- Домовились.

Хлопець підбив подушку та потяг на себе ковдру, і Аліса залишилась розкритою.

- Гей, віддай! – виривала назад ковдру, та Данило не відпускав.

- Холодно, - бідкався він.

- То зачини вікно!

Денна спека різко спала, поступаючись прохолодному вітру, що закрученими хвилями вривався крізь ситцеву фіранку. Данило щільно притулив вікно, затримавшись біля шибки, аби помилуватись повним місяцем, який розсіював свої вощані барви, благословляючи ніч. Загіпнотизований мовчазним володарем небосхилу, хлопець повільно дотягнувся Чумацького шляху, аби відірвати шматочок від рогалика, а на додачу понадкушував печива-зірочки. Нічна есенція медяно смакувала у роті. І Данило б впивався нею ще б і ще, якби хтось не капостив, штурхаючи його в плече.  

- Данило, прокидайся, - ніби через морську мушлю говорили до хлопця. - Весь травень проспиш! Ану, підйом!

Хлопець застогнав, наостанок забажавши поласувати солодкою ватою із пухлих хмаринок.

- Данило! – не витримавши, рявкнула Аліса, здираючи ковдру з друга. – Не вимушуй поливати тебе з чайника.

- Встаю, встаю, - закректав Данило, насилу розуміючи, що ранок вже настав.

Він не мав окресленого розпорядку дня. Не мав і планів, окрім як навідати в лікарні сестру. А от в Аліси, видно, програма понеділка була чітко прописаною, і вона не мала наміру пропускати хоча б один пункт.

- За розкладом у нас аж третя пара! Ще можна подрімати трішки, - Данило знову влігся на бік, закриваючи повіки.

У смартфоні мигала шоста ранку, навіть будильник ще не приготувався верещати, а дівчина поспішно кидала якісь речі до нетипово великого, як для неї, рюкзака.

- Університет сьогодні відпочине від нас.

- В мене, що, вуха заклало? Як ти сказала? – миттю підірвався хлопець, а сон мов рукою зняло.

- У нас безліч справ. Одягайся – і рушаймо.

Аліса вкладала до рюкзака тепле худі, чим остаточно заплутала хлопця, бо на вулиці зовсім не зимова погода.