Глава 14

- Вау, - в захваті роззявила рота Аліса.

Друзі стояли в оточенні мільйонів скляних дзеркал, якими була обшита кімната. Дзеркальні стіни заламували гранатово-янтарні відбитки свічкових лампочок золотавої люстри, яка виноградною гроною звисала зі стелі. Підлога була застелена кружальцями із сірих волохатих килимів, що настовбурчились після останньої хімчистки. В кімнаті не було вікон, але звідусіль так сліпуче сяяло, наче вони потрапили у жаданий рай з мільярдами сонць.

- Гра світла завжди приголомшує, так?

Лінивою ходою Артем пройшовся до опуклого крісла й розвалився, мов у себе вдома.  

- Безумовно, - захоплювалась Аліса.

Дівчина повторила за одногрупником, займаючи місце напроти нього за рясно заставленим тарілками зі стравами столом. Артем не зраджував собі – щоразу робив щедре замовлення, в якому неодмінним пунктом вказував: «Смачної їжі повен стіл».

- Вам не здається, що нас замкнули всередині гігантської диско-кулі? – вивертав шию Данило, тупцяючись на килимі біля входу.

- Брате, тобі відразу півсклянки джину, аби твої думки переключити на канал розваг, - потягнувся до пляшок хлопець.

- Артеме, ми сьогодні не п’ємо алкоголь, - безперестанку торочила Аліса ще з відтоді, як вони мчались у таксі.

- Та я пам’ятаю, чого заводишся ось так зразу? – скавчав Артем, який не облишав сподівання, що цього переможного вечора друзі вирішать пуститись у всі тяжкі.

- Проходь, Данило. Не маяч у дверях. Спочатку – шампанське.

Хлопець високо підняв пляшку, закликаючи друга хутчіш розділити радісну новину.

- Артеме, - несхвально покосилась на нього Аліса.

- Диви-но, - посунувся до дівчини Артем, підсовуючи ближче пляшку. - Слоненя на велику.

Ярлик на шампанському був усипаний кумедними звірятами: мавпенята стрибали через скакалку, а зайці бавились зі смугастим м’ячем.  

- Ди-тя-че, - прочитав він по складах з барвистої етикетки.

Аліса вимушено схвалила напій та підставила свій келих.

- Не зрозумів, ти ще довго там стовбичити збираєшся? – повів бровою Артем, спостерігаючи, як Данило досі не ризикнув сісти поруч з друзями.

- Ми тут буцімто святкуємо почесне звання подруги, а ти плече своє одно потираєш. Тебе, що, комарюга вкусив? – не послаблював тиску хлопець.

- Артеме, не нагнітай, - промовила дівчина.

- Просто звідти кращий кут огляду на цю шикарну кімнату, - легко пояснив Данило, наче здивувався, що Артем не спіймав його думку.

Він всівся біля Аліси, відразу засовуючи до рота одну з тарталеток, нашпигованої картоплею з грибами.

- Так-то краще, брате, - хмикнув Артем. - А то я вже почав підозрювати, що ми тобі набридли, і ти хочеш вислизнути з кімнати, але чорного ходу так і не знайшов.

- Обожнюю твої детективні закидони, - облизував пальці Данило.

- Ах, - з’їв креветку Артем, запустивши хвостиком в друга, - не з усіма моїми витівками ти ще знайомий.

- Зараз прозвучить ця історія із серії: «Найцікавіше - попереду»? – здогадався Данило.

- Звичайно! Ви тільки гляньте, яку чудернацьку кімнату я відрив у цьому сірому місті, - розкривши руки, відкинувся на кріслі хлопець.

- Справді крута, - закивав Данило.

- Ще б пак, - Артем щільно підсунув келихи, щоб наливати сильногазоване ситро. - Данило, підставляй келих, чого сидиш, як засватаний?

- Відкрий спочатку малече шампанське чи що.

Хлопець став відкорковувати пляшку, коли Аліса закрила вуха й зігнулась, аби сховатись від пробки, яка от-от оскаженіє.

- Розслабся, - хіхікнув Артем. - Дитяче шампанське, корок в кращому випадку просто фуркне.

Проте завбачлива поведінка дівчини стала виграшною, бо корок вирвався, бахнув по стелі і відкотивсь у дальній кут. З пляшки зафонтанував напій, й Артем, не вигадавши нічого кращого, почав надпивати рідину, яка вже заляпала йому штанці.

- Досить жлуктити, наливай нам, - поставив свій келих Данило.

- Стійте-стійте! – замахав Артем, коли напій дещо притишився.

Хлопець дивно гикнув, протер вуста і повідомив:

- Не дитяче, - оглядав етикетку він. - Підстава якась. Секунду. Схожу вниз до бару, попрошу замінити.

Він підхопив усі пляшки зі слоненятами, щоб перевірити, чи точно шампанське дитяче. І перед тим, як вийти, жартівливо попередив:

- Не пийте. Принаймні без мене.

- Цікаво, - Аліса понюхала горлечко пляшки й вчула терпкий запах справжнього шампанського.

- А мене от трохи інше зацікавило, - схрестив руки на грудях Данило.

- Кажи.

- Що ти від мене приховуєш? – грубо та гоноровито спитав хлопець.

- Перепрошую? – Алісу вразив його ворожий тон.

- Німфа допитувалась, що тебе пов’язує з її сестрою. Мова йшла про Ранну, правильно?