Глава 12

- Ну що, мої юні слідопити? Як улов? Потрапила до Данилових звабливих сіток незнайомка?

У дворі маєтку, обклавшись різноманітним інструментом, Артем колупався з фонтаном.

Серед гори плоскогубців, накидних та розвідних гайкових ключів різної форми та довжини, щуруповерта та циркулярної пилки хлопець виглядав досить безглуздо. Тут лежала навіть лопата, скоріш за все, саме нею доб’є він фонтан, якщо той не підкориться хазяїну.

Аби спробувати налагодити струменевий тиск, цегляну чашу Артем зняв. Тепер вона непотрібним мотлохом валялась обабіч інструментів. Одягнений в джинсовий робочий комбінезон хлопець з невідомої причини стукав молотком по трубі, час від часу поглядаючи на розморених Данила з Алісою.

Дорогою друзі так і не вирішили, чи повідомляти Артемові про хоч якусь частку їхніх пригод. Тож Аліса взяла ініціативу на себе:

- Ні, нічого особливого, - легко відрізала вона, і Данило здивовано закліпав. – Дерева стоять, пташки співають. Все, як завжди. Ніяких дівчат.

- Ну от. Принаймні не пропустив веселощі. Зате поки ви вештались лісом, - небезпечно махав він молотком, ніби той от-от вирветься з руки та полетить ген за передмістя, - я оновив охоронну систему. Ніяка дівчина, хлопець чи звір не залізе на територію будинку без мого схвалення. Пізніше ще паркан під напругу пущу – ото почнеться спокійне життя.

- А якщо то була проста парейдолія? – дівчина вирішила відвести хазяїна котеджу від загрозливих, насамперед для нього самого, підозр.

- Прошу вибачення, Алісо, - врівноважено, ледь ворочаючи язиком сказав Артем, можеш, - тицьнув молотком, - будь ласка, говорити зрозумілою мовою?

Визнавши безкорисність інструмента, хлопець нарешті відкинув молотка, і той з тріском гепнувсь на ножівку, яка аж ходуном заходилась.

- Насправді, у нас тут щось типу відпочинку, і мозок майже-майже не досягає звичної швидкості обдумування, - повідав Артем, обираючи наступне знаряддя, яке виправить шкоду, завдану трубі молотком.

- Ви коли-небудь спостерігали за хмарами, які були схожі на карусель чи черепаху? Або ж на «Летючий голландець»?

- Постійно, - хмикнув Данило.

Коли малими вони з Бажаною їздили до бабусі з дідусем у село, то дорогою виглядали у небо, щоб погратись в гру: «А що тобі ввижається?». Бажана вбачала в образах здебільшого людей: чи то рибака, що опустив вудочку в небесне озеро, чи то фермера, який сидить за кермом комбайна. Данилові ж відкривався тваринний світ, що рівномірно сунувся небесами, - гігантські краби з загостреними клешнями,  довгохоботові слони, що наступали на болотяні острівки з латаття. 

- Ти натякаєш на міраж? – спіймав думку Артем.

- Не зовсім, - заперечила вона, подаючи хлопцеві гайковий ключ. - Міраж пов'язаний з грою світла, а я говорила про ілюзію. Вона так називається – парейдольна ілюзія. Коли ми дивимось на якийсь об’єкт – скелю чи хмари, наприклад, то вбачаємо виразні контури, які наша уява співвідносить зі вже відомими нам реальними образами. Практично, ми вгадуємо, на що дивимось, а не «бачимо» в пряму сенсі цього слова. Є висока вірогідність, що саме це з нами трапилось, адже на камері не зафіксовано, як дівчина фізично перебралась через паркан. Ми могли помітити її лише на тлі дерева. Якраз задув сильний вітер, ти сам показував, гілля на дереві зарухалось, і став вимальовуватись той самий дівочий образ. А Данило на п’яну голову вирішив провітритись й виліз через вікно.

- Вельми дякую, - шикнув присоромлений Данило, та дівчина лише закотила очі.

- Припустимо, - кивнув Артем, але від вагань не позбавився. - Та у лісі Данилові здалась боса ступня…

- Ох, я тебе прошу! - агресивно фиркнула Аліса, поки Данило невпевнено тупцявся в стороні. - Він вперше так напився, мозок зіграв з ним злий жарт. Від незвичного рівня алкоголю в крові привиділась всіляка дурня. Страшно уявити, що станеться, як він вип’є ще більше.

- Ні, більше ні грама, - присягнувся хлопець.

В його голові наче досі дзижчав рій напасливих бджіл, а присмак у роті заважав насолоджуватись яловичими стейками, які майстерно жарить Артем.

- Не потрібні мені галюцинації. Досі дурно, - захмелено похитнувсь Данило від однієї тільки згадки.

- Але як щодо клаптика сукні? – не відставав Артем.

- Ну… - Аліса відвела погляд у бік соснового лісу, немов шукала підказки. - На тій вечірці у «Пана Коцького» хтось був одягнений в салатну сукню? Чи сорочку? Можливо, це звідти. Ви ж теж не особливо пам’ятаєте, що відбувалось в клубі?

Так і не вигадавши прекрасну відмовку, дівчина перевалила всю відповідальність на хлопців, які одночасно стали перебирати вбрання Яниних гостей.

- Еее, не дуже, - Данилу не вдалось витягнути зі спогадів деталі, тому він смикнув друга:

- Артеме?

- Не можу пригадати, - досадно випалив він. - Мене там мало що приваблювало, тож я намагався особливо не звертати увагу на натовп здичавілих від алкоголю студентів.

Хлопець кисло скривився, напружено відшукуючи ще якісь зачіпки. Аліса з Данилом переглянулись, безмежно сподіваючись, що їх маленька вистава з натягнутих переконань спрацює.