Глава 10

- Маю визнати: ідея – лайно.

Данило мружився від сліпучого сонця. Футболка пропітніла і недобре пахла, а ступні в кросівках перетворились на розжарене вугілля.

- Мені нагадати, що вона твоя?

Могло здатись, що Алісу зовсім не турбує аномально спекотна квітнева погода. Перев’язавши строкату сорочку на поясі, вона милувалась заміським краєвидом, ставлячи долоню над бровами, щоб краще роздивитись розмежовану рискою електричних кабелів далечінь.

Данило ледь дотерпів до кінця занять, аби рвонути до Артема. Нарешті хоча б одна таємниця розкриється, і Аліса припинить обзиватись п’янчугою, котрому від горілки всілякі лісні мадемуазелі мерещяться.  

Аби прискорити аудієнцію в одногрупника, до котеджу він планував поїхати одразу з університету. Тому, попередивши маму, купив квиток на міжміський автобус та приготувався вирушити на зустріч другові. Зайнявши м’яке крісло у кінці салону, він молився, щоб попутник в нього був приємніший, аніж товста жінка з галасливим гусаком, що сиділа попереду.

Повернувши голову, хлопець онімів – Аліса розмотувала дріт навушників та збиралась зробити поїздку комфортнішою. Короткою фразою дівчина пояснила, що не має наміру знову наступати на одні й ті ж граблі, лишаючи Данила без пильного нагляду. Промовила і встромила навушники у вуха, аби не слухати хлопцеві вмовляння зостатись вдома.

Час від часу автобус вскакував у вибоїни, здіймаючи додатковий гогіт гусака й шикання людей щодо «відмінної» якості доріг. Проте навіть обурливі нарікання не затьмарили захоплюючу мандрівку.

Під навислою ковдрою з небесної благодаті трактори орали землю, завзято тягнучи плуг, що рівномірно розрізав ґрунт. Господарства готували до посівної, виказуючи головну заяву: «Зима остаточно залишила країну».

Данило не посоромився вирвати у подруги лівий навушник, тож тепер насолоджувався пейзажем за вікном разом з танцювальною музикою у стилі диско-поп. Відчинений у даху автобуса люк послугував гарним кондиціонером, доки за склом безкрайні поля змінювались рядами здичавілих посадок.

Дорога заколисувала, і Данило майже задрімав на плечі в Аліси, як раптом вона запитала, коли виходити. Хлопець аж здригнувся, переконуючись, що вони не проґавили потрібний проліт між поворотом на село, що славиться морем веселкових вуликів й смачнючим майським медом, та дорогою до балки.

Данило не прогадав із зупинкою - друзі вчасно вилізли з автобуса. Однак, дещо хлопець не розрахував. Минулого разу вони з Артемом їхали на таксі, яке скоренько підвезло їх до будинку. А на своїх двох від головної траси до котеджу плестись з добрих п’ять кілометрів. Через те на них чекала довга пішохідна прогулянка, а зважаючи на температуру під тридцять градусів – ще й виснажлива.

Вже за п'ятнадцять хвилин Данило отримав винагороду у вигляді сонячного удару, поки Аліса втішалась кожною секундою, проведеною на природі за межами мурашиного міста-кубла.          

- Ще б пак… Хоч раз можеш просто підтримати, га? – хлопець зіві руки над головою, аби затулити макітру.

- Хоч раз? – покосилась дівчина. - Пане Данило, ви геть знахабніли.

- Ой, припини.

Він не бажав вступати у дискусію, доводити щось. Особливо, коли Данило знав, що істина на боці подруги. Хлопець більше переймався, що не захопив пляшку води. Пообідді в буфеті він придбав каву і тепер лаяв себе дурнем, що впустив до організму зайві гарячі градуси.

- Я розповім твоєму тренеру, що ти захекавсь на третьому кілометрі, - підстьобувала його подруга.

- Не забудь переказати, що я нагло збрехав і не займаюсь плаванням самостійно, - саркастично бовкнув він і тут же пожалкував, адже власноруч передав Алісі надпотужний компромат.

- Ммм, дякую за солідну підказку, - одразу вхопилась за цінний скарб вона і перескоком пострибала вперед.

- От вже ляпнув на свою голову, - застопорившись біля лисого куща, тильною стороною долоні Данило витер піт з чола.

- Гей, там! – махала дівчина метрів за двісті від хлопця. - Веселіше крокуй, мене спрага замучила.

Двоїста стежка стелилась рівно, не плутаючись, проте ніяк не доводила друзів до кінцевої мети.

- Довго ще до того палацу падишаха? – озирнулась Аліса.

- Хвойний ліс бачиш?

Данило обвів рукою невелику галявину, за якою настовбурчено розташувались сосни.

- Що… аж за ним?! – не повірила Аліса.

- Та ні, слава Богу, а то я б не дійшов. Перед ним.

Аліса стукнула друга по плечу:

- Не жартуй так, а то ще довго звинувачуватиму тебе в катуваннях.

- Вже має дах виднітись.

- Якби була зима, ми б орієнтувались по димарю, - сказала дівчина і після паузи додала:

- Клуби диму.

- Я зрозумів.

- Просто ти так дивно вирячився, - Алісі муляв той заклопотаний погляд друга.

- Від спеки в мене вже всі органи вирячились, - бідкався Данило.

Він справді знемагав від спеки. Хлопець відчував, як пашить від його щік та як доріжки поту спускаються від шиї до поясниці.