Глава 6

«Допоможіть…», - благав Данило, шарпаючись на всі боки, в той час як друге пасмо підбиралось до його горла.

Хлопець задихався. З кожною секундою сили на вольове протиборство покидали тіло. Не рятували ні широкі плечі, ні високий зріст, ні рельєфні м’язи.

Тримався він тільки завдяки решткам відваги та… Та кмітливості. Геніальна думка слабеньким ліхтариком підсвітила ризикований, але вірний напрямок визволення.

Данило вдихнув, і вода порснула до носа, ошпарюючи. Не зволікаючи, він схопив, немов резинове, пасмо та, не шкодуючи гостроти зубів, вкусив щупальце.

Несамовитий оглушливий писк вгатив по барабанним перетинкам. Пасма відсунулись поближче до перекошеного від болю обличчя, а Данило, не гаючи часу, поплив наверх. Прорвавшись до свіжого повітря, він став жадібно його ковтати. Руками хлопець зачепився за гірлянду з поплавків, щоб у водної примари було менше можливостей затягти хлопця назад.

Данило тяжко хекав, спльовуючи воду. Серце безмірно калаталось через шпичаки жаху, що вп’ялись й безнадійно краяли.     

- Данило! – з бортика вигукнула Аліса. - Що трапилось? Данило!

У вухах так і кипіло верещання примари, й Данило поспішив вилізти з води, податись на безпечну відстань.

Притримуючи Данила за плечі, дівчина допомогла другові випливти. Він незграбно ввалився на край басейну, неначе смердючу рибину кинули на звалище гнилих відходів. А затим підірвався заглядати під воду.  

- Де… - роздивлявся дно басейну хлопець. - Де воно? Де?

- Данило, подивись на мене, - захвилювалась Аліса.

Вона тужилась розвернути друга до себе, відвернути його увагу від розпачливих переживань. Проте він невідривно досліджував водну глибочінь, на якій смугами завмерли квадратики з кахлю. Вода після запливу заспокоїлась і мирно дожидалась нових перегонів.

- Кошмар… - Данила трясло через пережите потрясіння.

Всередині вирувало хтозна-скільки почуттів, та він зміг розпізнати лише одне. Всеохоплююче й непереборне.

- Данило! – намагалась докричатись до хлопця подруга.

- Я… Я злякався, - заїкався хлопець, - Алісо, я так злякався.

Прямодушне зізнання далось йому найважче.

- Тихо, заспокойся, - дівчина обтерла Данилові сухим рушником другові обличчя та поклала на плечі.

- Достобіса страшно, - переривчасто віддихував він.     

- Знаю-знаю, - нашіптувала Аліса.

- З-знаєш?

- Коли вода ледь не забирає близьку тобі людину ще й на твоїх очах, то нічого доброго це не пророкує. Твій страх тому доказ.

- Алісо…

Він думав, звідки взяти тієї сміливості, аби розповісти про смоляного монстра, що тягнув його на дно, але слова не виходили з рота, застрягаючи між зубами.

Невже страх завів його у непрохідні нетрі, і тепер завжди хлопцеві ввижатиметься та задуха і паніка, яких він зазнав, коли рятував сестру? Чи йому вистачить наснаги вирватись із глухомані, де нишпорить оманлива водяна фантасмагорія?

- Ти наляканий до смерті. Принести тобі чогось? Може, води? – оповила друга турботою Аліса.

- Ні! – підскочив Данило, відбігаючи до ряду з лавок.

- Гараз-гаразд, не переймайся, - відступила дівчина. - Хочеш, поїдемо додому?

- Данило? – повторила вона, не дочекавшись жодної реакції.

Хлопець скляним поглядом втупивсь на басейн, нашіптуючи нісенітниці:

- Воно було там…

- Хто? – спробувала вивідати вона, стаючи позаду хлопця.

- Т-ти бачила?

- Що?

Аліса дивилась на чисту воду, на якій одиноко качалась шапочка Данила. Очевидно, вона спала, коли хлопець довго не виринав.

- Я дістану твою шапочку.

Дівчина смикнулась стрибнути, як Данило відгородив її від басейну.

- Не смій, там чорна смола, - заметушився він, відтягуючи дівчину подалі.

- Яка? – Аліса спантеличено переводила погляд з Данила на воду.

- Тобто, чорне дно… Клянусь я бачив! Повністю все у смолі! Вона була усюди! Ця бридота… На стінках басейну. А на дні… Т-там лице… Лице…

Він заходив залою, нервово розтираючи щоки та чоло. Мокре волосся хлопця почало висихати, і кінчики смішно кучерявились, але його розбурканий стан нахабно відбирав милість моменту, залишаючи бентежність.

- Даню, заспокойся, будь ласка, - зупинила його подруга. - Ти все ще тремтиш.

- Воно там… - з жахом зиркав у воду спортсмен.

- Все нормально, Даню, - Аліса підвела його до краю і вказала на днище:

- От глянь, нічого не має. Прозора вода. Дно чисте.

Данило закліпав. Видіння щезнуло.

- Б-було чорне, присягався він.

- Нічого. Ми пройдемо це разом, - погладжувала хлопця по спині подруга.