Глава 5

Якщо непорушно стояти посеред людного університетського коридору, то неодмінно визнаєш, що то не просто студенти, то сотні життів одночасно проносяться повз. І кожне з них – біло-чорне, має своє призначення та сенс. Хтось стає лише свідком тернистого життєвого шляху, а хтось – безпосереднім учасником. Ми всі пов’язані між собою невидимою ниткою. Проте є ще додатковий ланцюг, про який ми не замислюємось. Він сковує нас тугіше за будь-що інше і нерозривно тягне до землі.

- Буревісник викликає Горобця. Як чутно, прийом?

Данило вріс ногами в паркет холу на п’ятому поверсі між коридорами до лекційних аудиторій. Студенти нахнюплено волочились на заняття, не звертаючи уваги на хлопця з четвертого курсу, що стовпом закляк посеред поверху. Він споглядав за невимушеною розмовою Аліси та якогось вилупка, який гумкою приліпився до його подруги. Хлопець простояв би так до завершення щебетання цих двох, якби не Артем зі своєю любов’ю вклинюватись в задушевні страждання.

- Що за тип? – повів головою в бік незнайомця Данило.

- Оу, - прозрів Артем, гарненько роздивившись парочку. – Богдан Стрілецький. Спортсмен.

- Пф, всі ми тут спортсмени, - буркнув під ніс хлопець.

- Та дай договорити, Даню! Чого такий нетерплячий? – заграв бровами Артем, синхронно мізкуючи про щойно побачену картинку. - Аааа, фліртує з Алісою. Випадково чи ні, але його також не було на заняттях вчора. Можливо, у цих двох секретиків більше, аніж одна невинна бесіда.

Про вчорашній день Данило волів ніколи не згадувати. Так само, як і про увесь тиждень. За ним гналось відчуття, наче хтось вилив на нього відро з чорною фарбою, і всі надприродні істоти активізувались капостити, сплутавши фарбу з призначеною вищим судом чорною смугою.

Аліса начебто і пробачила його, а водночас уникала й шикала. Так, вона не погодилась, аби Данило провів її додому після заняття; не пояснила, як давно займається тренерством, посилаючись на брак часу; і нарешті відправила хлопця з «Океану» додому зі словами: «В мене ще купа справ, йди».  

Артем напружився через довгу мовчанку одногрупника, у якого на даному етапі кулаки чесались - так хотів підійти до «боксерської груші». Аби Данило не здійснив задумане та не наразив групу на години додаткових відпрацювань за недостойну поведінку (або ще гірше – відсторонення від участі у змаганнях), Артем взяв його за підборіддя, змусивши дивитись собі у вічі:

- Так от. Я не договорив. Напрямок, так би мовити, розвитку Богдана - вітрильний спорт. Рік тому дитина впала в річку, а він врятував. Отримав медаль за відвагу. На День Студента мер вручав. Ти сам аплодував йому, не пригадуєш?

- Краще б забувся, - Данило вирвався з ціпкої хватки одногрупника і потер підборіддя з палким: «За що ти так зі мною?».

- Між іншим, - Данило враз повернувся до буденного веселого тону, яким завжди покоряв серця викладачів, - якби ми отримали позивні, моє було б краще за Горобця.    

- О, як? Шишкар, Крук? Може, Горіхівка? – перебирав варіанти Артем, затуляючи собою Алісу та Богдана, котрі прихильно базікали коло вікна.

- Чого це?

- Вони всі горобцеподібні, - одногрупник випалив так, ніби офіційно виніс вирок короля.

- Чуваче, відвали, - засміявся Данило, в той час як Богдан відірвався від Аліси та гайнув сходами на шостий поверх.

- Так, я пішов, - зібрався хлопець перехопити Алісу.

- Хай щастить, брате, - немов відпускав одногрупника на ринг, поплескав по спині Артем.

З грацією гепарда Данило підкрався до дівчини, зразу нападаючи:

- Хто це такий?

Аліса зиркнула на нього так суворо, що вчорашній погляд охоронця Данило назвав би милим.

- Друг, - стримано проговорила вона, шукаючи щось в сумці.

- Який? Чому я його вперше бачу? – допитувався Данило.

- Тому що ти ніколи не бачив далі свого носа, - кинулась упередженням дівчина. - Ти до мене з якоїсь справи?

Хлопець встановив, що приплив до Аліси не з того берега, через те підібрав безпечнішу тему:

- Власне кажучи, так. Дуже серйозна. В тебе є знайомий, що може визначити характер плями, залишеної на одязі?

- Авжеж, - випрямилась Аліса. - А ще є знайомий нейрохірург вищого рівня на ім’я Стівен Стрендж та безпринципний криміналіст Баррі Аллен. Вдень ми любимо зависати разом в піцерії, а вночі я практикуюсь у майстра бойових мистецтв Сплінтера.

- Браво. Твоє життя сповнене небувалих пригод, - потішно зареготав він.

- А ти думав!

На минулих вихідних вони з Алісою влаштували марафон супергеройського кіно, і Данило гадки не мав, коли життя повернеться до норми, щоб знову безтурботно дивитись фільми та жбурлятись попкорном.

- А якщо серйозно? – не відступав хлопець.

- Якщо серйозно, - постукала пальцем по щоці вона, - то пляму варто одразу відіпрати, а не проводити експертизу.

- Це стосується Бажани, - без натяків промовив Данило, змінюючись в обличчі, чим сполохав Алісу.

- Я слухаю, - стрілою відізвалась вона.