Глава 2

- Що за… 

Скривившись, Данило витер згусток чорноти об джинси.

- Гидота, бр, - сказав він і, обійшовши ряди машин, чкурнув у будівлю.

Якщо на дворі стояла тиша, то в комплексі вирував справжнісінький гармидер. Сміх, галас та гучні перемови оповили перший поверх. Вболівальники впереміш зі спортсменами розвели небачений луна-парк, де розвагами виступали обговорення купальників, фізичних даних учасників та обнесення ласощів з буфету, за яким пишна тітка Ліна не встигала видавати чергову порцію тістечок з бізе.

- Абсолютна смакота, безглютенове тістечко – верх насолоди, - радісно ділилась з подругою враженнями якась спортсменка.

- Еге ж, гарантовано безглютенове, - тихо хмикнув Данило, підійшовши до буфету.

- Данилко, зайчику, привіт, чого ти там вже бурчиш? – люб’язно прощебетала жінка.

Особливістю тітки Ліни було те, що вона знала всіх завсідників «Сатурна» поголівно. ГУР могло б позаздрити тій базі даних на відвідувачів, яку зібрала жінка за тридцять років роботи буфетницею. Таємні файли включали в себе ім’я, вік, особливі примітки, характеристики та карту здоров’я. Наприклад, Бажані вона ніколи не пропонувала випічку з родзинками, бо була в курсі її алергії на сушений виноград.

Чемпіонати та Кубки України і світу тітка Ліна обожнювала ба більше за учасників. Цінні фігури, готові стрибнути у її файлову систему, кружляли туди-сюди, гадки не маючи, що до них причепилось цілодобове спостереження.

- Я не бурчу, ви що! – клявся Данило.

- Змагання твоєї сестри ще не розпочались. Перерва між індивідуальними стрибками. Так що ти вчасно, - доклала буфетниця, дістаючи з холодильника пляшечку води – стандартне замовлення Данила. - Тільки-но відстрибали своє трампліністи. Ох, гаряче було. Серед дівчат твоя кохана Яна золото взяла, молодчинка.

- Вона не моя кохана… - стисло зауважив хлопець.

- Так-так, звичайно, - недовірливо замахала жінка. - А наші хлопці медалі не взяли, бідолашні. Вся надія на висотників. Ми маємо тут всіх на лопатки перекласти, - маніфестувала вона. - А ще, знаєш, ці судді закордонні… Слухай, такі норовливі. Я їм і олів’єшечку, і картопельку по-селянськи, а вони все носом крутять. Я тобі так скажу, - застукала в такт словам вказівним пальцем по стійці, - сьогодні бали всім занижують через те, що ці голови комісії голодні, а тому злі й прискіпливі. От як.   

- Як торгівля, тітко Ліно? – відсьорбнув хлопець води, скоріше, від палкого звіту тітки, а не спраги.

- Жвавенько, - усміхнулась вона. - Завжди б так. А то ви всі такі правильні… Одну водичку замовляєте. А сьогодні он як мої тістечка розлітаються.

- Їх хтось просто розпіарив, можливо, навіть спеціально, - розвернувся до натовпу  Данило – кожен третій з тістечком. - Чув про безглютеновість. Явна брехня. Вже позбавляються від конкурентів.

- Розпіарив… Ох, дітки, понахапались цих слівців мудрих, не збалакаєшся.

До прилавку підступила нова порція любителів солоденького, й, щоб не заважати тітці Ліні набивати касу валютою, хлопець сказав:

- Я піду місце займу. Вдалих продажів!

- Дякую, біжи, - кивнула на вдачу вона, - а тістечка самі себе…цей… піарять!

- Безсумнівно, - показав великий палець Данило та поплівся до трибун.

Щойно хлопець зайшов до зали з басейном, рідний запах води відразу врізався в ніс, і Данило відчув себе вдома.

Величезна світла зала з видовженими трибунами, неначе балкон у філармонії, та гігантським басейном вітала кожного відвідувача, заманюючи яскраво-синім відблиском кристальної води скоріше пірнути на кахельовану глибочінь.

На панорамному вікні, розміром з басейн, красувались прапори країн учасників, що брали участь у змаганнях. Зазвичай там висіли прапор України та символіка федерацій, що підсвічувались небесним світилом. Сьогодні, незважаючи на суперництво, в атмосфері відчувалась міжнародна співдружність та солідарність. Усюди можна було натикнутись на іноземних гостей - дівчат з іменами Кармела, Мохана, Неоко та хлопців Ібрагімів, Жульєнів та Куперів, які ділились враженнями та плітками своєю рідною мовою. А навкруги – плакати зі спонсорами, офіційним організатором Чемпіонату та рекламний логотип федерації плавання – ФІНА  - на екранах. Кам’яні стіни зали ожили та заграли буйством кольорів, які привезли з собою спортсмени.

Данило забрався під саму стелю, вмостившись на сидіннях позаду двох подружок-італійок, що без упину белькотіли, тикаючи у бік пустих стільців, призначених для суддів чемпіонату.

Хлопець обожнював басейн «Сатурна». Особливо коли мав індивідуальні тренування, і всі десять доріжок лишались у його розпорядженні.

Поки сонце сідало за горизонт, хлопець трудився заради покращення результативності, пропливаючи десятки кілометрів. Кожного разу він підхоплював нотки ейфорії, коли природна естетика води та світла поєднувалась з наполегливою фізичною роботою тіла.

Данило ретельно обдивився приміщення, заглядаючи за вишку, чи часом ніде не заховалась Бажана, очікуючи на початок змагань. Сподівання побажати їй успіху розвіялись – учасники з тренерами десь заподілись.

Перерва затягувалась, і хлопець відчував щось неладне. За вікном стало світло, і ніякого чорного дощу не спостерігалось.