КОРНІ

Яке значення має щось? На якусь мить я не відчуваю своєї свідомості в тілі. Вона відлітає настільки далеко, що мені здається, що я сиджу на колінах у Бога. І сказати нічого, а все, що скажеш – безглуздо. Зрозуміють чи ні, яка різниця? Головне – прокинутися завтра вчасно.

***

А чи не звернути б нам? Чекаю на поїзд, чекаю. Адже толку ніякого. У роті залишився присмак портвейну, я не назвав би його неприємним, швидше, мене сушило. Здавалося, що він надто солодкий, червоний та щільний. Не сказати, що все стало барвистішим, але я відчув приплив сил. Цікаво. Неважливо. А може, я його взагалі вже пропустив, цей поїзд. Я почув шум електрички, вона йшла протилежною колією. Та що ж за невдача така? Може, я її таки пропустив? Чи вона зламалася? Мені просто треба дістатися звідси додому. Від теплоти всередині шлунка легшало. Було б непогано поїсти. Щось м'ясне чи солодке.

Надворі стемніло, погода була мокрою. Підходив мій потяг, я з полегшенням зітхнув. Спізнився, він просто спізнився.

Усередині було волого. Кондуктор був нематеріальним. Швидше, схожий на душу, сумну та депресивну. Мені здалося, що його робота йому не подобалася, і він хотів, щоб усе це якнайшвидше закінчилося. Але, можливо, мені так здалося. Він навіть не звернув на мене уваги, а по суті, як привид пролетів повз мене. Ні, те, що він був нематеріальним, мабуть, неправильне твердження. Він, швидше, був газоподібним, нудним та сірим.

Пасажири мовчали. Загалом вони були виховані, і ніхто не хотів нікому заважати. У мене працював лише один навушник. Було волого, шибки запітніли зсередини. Добре, що мені потрібно проїхати лише сім зупинок.

***

Болить серце. Дивна погода навесні, коли хочеться втекти, а нікуди. Якщо рух – це життя, то я давно вже мертвий. Вріс корінням у диван, який, як на мене, вже давно вріс тим самим корінням у фундамент чотириповерхового будинку, в якому я провів все життя.

Сьогодні побачив сусідку, вона була із хлопцем. Мені здається, вони глянули на мене зневажливо. Через це не хочеться виходити з дому. Хлопець приїхав машиною, він працює таксистом. Мені його шкода, адже він працює, щоб обслуговувати інтереси своєї подружки. Він став жертвою підміни понять, якою займаються жінки щоб маніпулювати чоловіками.

Я зайшов до холодного під'їзду. Коли в моїх краях настає весна, то у під'їзді холодніше, ніж на вулиці. Мені здалося, що жінки в майбутньому винищуть чоловіків. Але цей висновок, який я абстрактно впіймав, мабуть, від холоду під'їзду, є істиною.

У дверях почав повертатися ключ. Він видавав неприємний звук, який порушував мою самотність. Не те, щоб я любив бути самотнім, але іноді мені здавалося, що присутні в домі обмежують мою свободу. Я вічно чекав їх осуду, через те, що міг поводитись дивно. Я міг проходити по кімнаті туди і назад протягом кількох годин, а потім заснути. Сам собі я казав, що вичерпав свої думки, а отже, вичерпав сенс сьогодення.

Матеріальне цікавило все менше, від цього я буквально божеволів і не міг знайти спільної мови з людьми. Мені здавалося, що вони несуть таку величезну дурість, що мені було також безглуздо відповідати на цю дурницю. Бруднити свідомість.

Іноді одна фраза змушувала зайнятися самокопанням на цілий день, але говорити про мої висновки про цю фразу оточуючим було так само безглуздо, як і обговорювати її в голові.

Сусідка поглянула зневажливо, мабуть, тому, що я вільна людина, і її бісить це. Мені шкода її хлопця.

***

Як же гидко. У келих для шампанського була налита горілка, особисто мені вона віддавала паленою гумою. Нудило, ось тільки не від дешевого алкоголю, а від дійсності. Дешевої дійсності, п'яних облаяних декорацій, що ніби створювалися з похмілля на швидку руку.

На підлозі валялися медичні рукавички. Підлога була зроблена з дерева, яке починало гнити. Кімната кишіла комахами та людьми, які вже кілька століть живуть разом. Горів камін, дворецький був без двох пальців, йому їх відкусили бродячі пси, які прийшли красти курей. У нього була дивна стрижка, він всіляко намагався приховати, що лисіє, тому довге немите волосся було зализане назад. Здається, що цей дворецький справді працює тут за їжу.

Я любив спускатися в підвальне приміщення. Там було сиро, іноді стіни тремтіли через паровоз, що проїжджав повз. З вікна в будинку навпроти я бачив пані з парасолькою в розкішній сукні. Вона ховала погляд і єдине, що в нас було на той момент спільне, це здатність проводжати поглядом паровози, що шумлять. На третьому поверсі жила стара жінка з онукою. Від неї страшенно смерділо немитою твариною, і я не знаю, як молода п'ятнадцятирічна онука спала з нею в одній кімнаті. Чи вона настільки звикла, чи у неї просто не було вибору. Людиною ця стара була неприємною і шукала у всіх і в усьому вади. Внучка була мовчазною і молодою. Дворецький закидав дрова. Ця зима, як на мене, видалася особливо брудною.

***

Я неживий, ніби вируючий бруд під час землетрусу. Моє тіло – просто інерція, наслідки великого вибуху. У цьому немає ніякої стабільності, звичайна калюжа бруду чомусь не цікава середньостатистичному обивателю лише тому, що вона не відрізняється від інших.