ПРОЛОГ

День був таким самим, як і попередній, і той, що перед ним. Світло було таким самим, повітря було таким самим, а він сам був таким самим. Але щось було інакше. Він не міг сказати, що саме, але відчував це у всьому своєму тілі. Як ніби щось у нього всередині змінилося, хоча зовні все залишилося на місці. Він відчував це у глибині свого існування, у кожному русі, у кожній думці. Якась невидима сила тягла його вперед, хоча він навіть не знав, куди.

Він встав з ліжка, ще не до кінця розуміючи, чому раптом відчув цей неспокій. Підійшов до вікна і глянув на світ, що розкинувся перед ним. За вікном все було тихо. Люди рухалися, наче маріонетки на нитках, і він не міг зрозуміти, хто керував ними. Всі здавались частиною якогось механізму, у якому немає місця для вільної волі. Все було так логічно, ніби цей світ підкорюється певним законам, але водночас абсолютно безглуздо, як сцена з театру, де всі актори грають свою роль, але ніхто не знає, чому.

Він повернувся до ліжка і знову ліг. Спати йому не хотілося, але щось примушувало його знову закрити очі, немов він був під контролем чогось більшого. І коли він це зробив, то побачив все те саме, що бачив і раніше. Те саме місто, ті самі вулиці, ті самі обличчя. Але все це було у сні. Йому було важко сказати, де закінчується реальність і де починається цей нескінченний цикл снів.

Він не міг зрозуміти, чому він спить так багато. Чому його сни стають все довшими і реалістичнішими, ніби вони перетікають в його повсякденне життя, затуманюючи межі між світом, який він знає, і тим, що створюється у його підсвідомості. І чому він не може відрізнити сон від дійсності. Всі ці питання крутилися в його голові, але не знаходили відповіді. Він відчував, що є щось більше, щось невидиме, що він повинен зрозуміти.

Він знову закрив очі.