35. Чорний Ринок

35. Чорний Ринок

Агентіс ще кілька хвилин тер лоба і невдоволено мружився, поки вони спускалися на потрібний їм ярус. Його балакучість трохи пригасла, але ненадовго. Щойно вони наблизилися до зони, яку місцеві гордо називали Чорним Ринком, шахрай знову розправив плечі і повернув собі фірмову комерційну посмішку під прозорою маскою ребризера.

Чорний Ринок виявився величезним, схожим на печеру ангаром, де колись, мабуть, ремонтували важкі крейсери. Тепер цей простір був хаотично забудований дво- і триповерховими халупами з гофрованого металу, пластику та деталей зі старих кораблів. Усе це світилося, блимало неоном, кричало голографічними вивісками і гуділо, як розтривожений вулик.

Томас міцніше перехопив лямку наплічника, готовий дати відсіч кожному, хто наважиться посягнути на його майно за плечима, тому що розумів, що в таких місцях знаходяться не лише продавці та покупці, але й жадібні до наживи злодії, а вміст наплічника тепер треба було берегти ще пильніше після того, що вони дізналися в лабораторії Красташабра. Чоловік помічав на собі десятки підозрілих, оцінюючих і відверто хижих поглядів. Колишній десантник поклав руку на важкий розвідний ключ за поясом, зробив грізний та неприступний вигляд, і це трохи охолоджувало запал місцевих кишенькових злодіїв та різного роду покидьків.

— Сюди, шефе, пані! Тримайтеся ближче до мене! — кричав Агентіс, спритно пробиваючись крізь строкатий натовп інопланетян, кіборгів та людей сумнівної зовнішності. — Нам потрібен старий Зік, — промовив він вже тихіше, порівнявшись із Томасом на відносно менш залюдненій території ангару. — Він найкращий барахольщик у сфері нейроімплантів та специфічної електроніки. Якщо в нього немає того, що вам треба, значить, цього взагалі не існує в природі!

Вони пірнули у вузький темний провулок між двома контейнерами і опинилися перед заваленою різним брухтом крамницею. За прилавком сидів, а точніше, напівлежав у спеціальному кріслі гладкий чоловік із майже сірим обличчям. Із його лисини стирчали десятки дротів, що тягнулися до серверів на стелі, а замість лівої руки він мав цілий набір тонких маніпуляторів, що нагадували лапки якихось комах.

— Зіку, привіт, старий пройдисвіте! — радісно вигукнув Агентіс, спираючись на прилавок. — У мене до тебе дуже шановані клієнти!

Зік ліниво розплющив маленькі й заплилі жиром очиці, презирливо зиркнув на Агентіса й зміряв Томаса й Теонілу зверхнім поглядом.

— Агентісе, знову водиш сюди екскурсії валандюків? Якщо вони хочуть купити іржавий фільтр для води чи старий навігатор, то хай ідуть до іншого ряду, — прохрипів торговець.

— Ні-ні-ні, нам потрібна серйозна техніка, — Томас безцеремонно відсунув свого жвавого провідника вбік і навис над прилавком, дивлячись прямо в очі торговцю. — Мені потрібен автономний вокальний процесор найвищого класу, здатний дешифрувати нелінійні біосигнали, мікрохвильові імпульси і переводити їх у стандартну людську мову в реальному часі. Бажано з гнучким форм-фактором, щоб можна було закріпити, як нашийник.

Гладкий торговець раптом перестав здаватися сонним. Його механічні комашині лапки завмерли в повітрі.

— Мікрохвильові імпульси та біосигнали — це досить специфічно для такого валандюка, як ти, — Зік підозріло примружився. — Якби у мене про це запитав якийсь ботан-окулярик із шостого сектору, то я б не здивувався. А ти, хлопче, геть не схожий на людину, яка займається вокальними екзерсисами. Ти схожий на найманця, а таким людям подібні речі, про які ти питаєш, потрібні лише для одного…

Чоловік насторожено поглянув на Агентіса, потім на Теонілу і замовк. 

— І для чого ж використовують такі речі? — зацікавлено запитав раптом Агентіс.

— Для катувань, — глухо промовив Томас, і в його голові майнули давні спогади, про які він хотів би забути.

— Саме так! — майже весело підтвердив Зік. — Такі іграшки використовують лише військові Корпорації для допитів полонених або дослідження негуманоїдних чи невідомих форм життя. Це суворо заборонений товар. Навіть тут, на «Терріблісі», за нього можуть легко відкрутити голову.

— Мене зовсім не цікавить твоя голова, Зіку. Мене цікавить товар. Він у тебе є чи немає? Бо якщо немає, то ми не будемо гаяти часу з тобою й підемо до інших продавців, — із роздратованим тоном втрутилася раптом Теоніла, виступаючи з-за спини Томаса.

Торговець кілька секунд мовчав, щось зважуючи у своєму кібернетичному мозку. Потім один із його маніпуляторів пірнув кудись глибоко під прилавок і витягнув невелику коробочку. Він обережно її відкрив. Там лежав матовий чорний обруч, виготовлений із гнучкого сплаву і вкритий складною павутиною мікросхем.

— Це військова модель транслятора. Зчитує нейронні та хвильові коливання на відстані до півметра. Дешифрує сигнали і синтезує чистий голос. Абсолютно контрабандний товар, прямо з наших складів. Для вас буде коштувати дві тисячі п'ятсот кредитів. І ніяких торгів, красуне.

Агентіс поруч Томасом вражено присвиснув, але Теоніла спокійно дістала свій платіжний чіп.

— Тисяча сімсот, — проговорила вона чітко і впевнено. — І ми назавжди забудемо, що бачили цей корпоративний маркер, який ти так недбало і криво намагався затерти лазером на внутрішній стороні. За зберігання краденого військового майна Корпорація не просто відкручує голову, а випалює усе навколо разом із такими торгашами. Тобі вигідно здихатися цього речового доказу. Напевно, ти пам'ятаєш інцидент, який стався на планеті Бердегос кілька років тому? А тоді було викрадено всього лише застарілий лазер сьомого покоління, який так і не ввели в ужиток. Він просто валявся на складах Корпорації, але викрадач не врахував, що корпоративники не люблять, коли їх обманюють навіть у таких дрібних моментах. Здається, я навіть пам'ятаю фотографії з галатіві. Організатор був дуже схожий на тебе, Зіку, але я можу помилятися…