33. Квантовий камертон

33. Квантовий камертон

Томас раптом відчув, як по його спині пробіг неприємний холодок. Саме так працювала цього інтуїція, він вже давно це запримітив. Ох, відчував він, що їхні небезпечні пригоди щойно тільки почалися, а попереду їх чекає ще гірший вир подій! Прямо задом своїм відчував! Йому навіть зараз здалося, ніби й камінець на його долоні захвилювався, змінив ритм свого блимання і тепер миготить в унісон із його власним серцебиттям.

Доктор Красташабр ще кілька секунд заворожено дивився на кристал, а потім різко відвернувся, і відступив на крок від Томаса, його кібернетичні лінзи невпинно оберталися.

— І як я міг вляпатися в таке лайно?! От, треба було спочатку глянути на матеріал! Але я вже погодився і взяв аванс, крудель його бери! — забурмотів він собі під ніс. — Ні, стійте, не рухайтеся! — різко скомандував він, побачивши, що Томас простягає йому камінець на відкритій долоні.

Кіборг рвучко обернувся до металевої шафи, його маніпулятор із неймовірною швидкістю набрав код на панелі. Звідти він дістав невеликий товстостінний контейнер, схожий на півлітрову банку.

— Я пожалкую тисячу разів! Але не поглянути ще раз на таке я не можу! Покладіть його сюди, тільки дуже обережно, — голос доктора Красташабра зрадливо затремтів від наукового азарту та якогось страху. — Якщо ви його випадково стиснете з неправильним зусиллям або впустите, то від нас залишиться лише радіоактивний пил на стінах. Ну, мабуть. Принаймні, нам так колись казали. Краще перестрахуватися! Я бачив схожі камінці один раз. І після того, як бачите, втратив око! Мене хотіли вбити, як свідка, що знає надто багато! — розповідав доктор Красташабр, ставлячи свою банку на стіл. 

Томас обережно опустив кристал у контейнер. Доктор Красташабр після цього акуратно поставив контейнер у гніздо масивного спектрометра, що займав майже половину стіни в його лабораторії, і почав швидко вводити команди на голографічній клавіатурі. Апаратура навколо натужно загуділа, заблимали лампочки і різноманітні покажчики на численних великих і маленьких екранах різних незрозумілих агрегатів…

Теоніла підійшла ближче до моніторів, на яких почали вимальовуватися складні тривимірні графіки, вузькі хвилі та спектральні махристі лінії.

— Що ви бачите? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання, хоча руки в неї злегка тремтіли.

— Я бачу неможливе, — пробурмотів доктор, не відриваючи свого єдиного людського ока від екранів, а його механічні та звичайні людські пальці просто літали над клавіатурою. — Фізика цього об'єкта порушує одразу кілька фундаментальних законів термодинаміки. І це не просто камінь, мінерал, а швидше всього, він є ідеальним накопичувачем... Але... Крудель, чекайте...

Графіки на екрані раптом замиготіли червоним, а потім вишикувалися в ідеальну ритмічну синусоїду, що пульсувала тепер із шаленою швидкістю.

— Такого не може бути! Він випромінює частоту! — вражено прошепотів доктор Красташабр. — Спочатку я думав, що цей камінець, неначе маленька, але надпотужна типу батарейка, проте… Гм… Це квантовий камертон!

— Що це означає? — спохмурнів Томас, підступаючи ближче. Камертон завжди асоціювався у нього тільки з музичними інструментами, а не з якимись незрозумілими камінцями, схожими на неогранені алмази.

— Це означає, що цей кристал генерує специфічне мікрохвильове поле, яке стабілізує навколишній простір, налаштовує його на особливі хвилі. Ну, працює, наче камертон у музиці, — доктор обернувся до них, і в його погляді читався справжній шок. — Він може змінювати все навколо себе! Це ж відкриває сотні й тисячі можливостей!

— Яких сама можливостей? — спитав Томас зацікавлено.

— От, наприклад, — схвильовано забігав доктор Красташабр по своїй лабораторії, охоплений шаленою науковою гарячкою. — Якби ви підключили цю штуку до навігаційних систем свого корабля, то це поле створило б навколо його обшивки своєрідну, гм, типу плівку, таку собі бульбашку стабільності, і ви б стали невидимими для гравітаційних аномалій! Та з таким "камертоном" можна було б пролетіти крізь Мертву Зону так само легко, як прогулятися парком на планеті-курорті!

Теоніла і Томас обмінялися здивованими поглядами. Те, що щойно сказав доктор Красташабр, здавалося неможливим. Але неможливим лише для звичайного корабля. Одразу ж спливли спогади про Брами на межі Мертвих Зон — особливі стабілізаційні переходи, що перебували під контролем Корпорації. Лише вона мала владу над усіма Брамами, що вели до кишень Галактики…