31. На станції

31. На станції

Якщо, не дай космосе, складне життя закидало на станцію «Террібліс» якого-небудь невдаху -мандрівника, і він вперше спускався у її надра, то станція одразу ж вражала своєю хаотичністю, брудом майже на кожному кроці і вузькими коридорами, схожими на переплетіння кишок. Але Томас приблизно так і уявляв все це. Прозорі маски ребризерів, хоч і сиділи трохи незвично на обличчі, але справді працювали: повітря, що поступало крізь фільтри, було свіжим і майже не мало того жахливого запаху, що панував назовні. Теоніла йшла поруч, час від часу поправляючи свою маску і з цікавістю оглядаючи навколишній безлад. Жінка швидко опанувала свій страх і трималася впевнено, й Томасові це дуже подобалося.

Вони заглиблювалися все далі в лабіринти «Террібліса». Станція справді нагадувала велетенську пухлину, зліплену з найрізноманітніших матеріалів, від іржавих корабельних обшивок до якихось незрозумілих технологічних уламків. Вузькі коридори, освітлені лише тьмяним світлом неонових вивісок та сигнальних маяків, були забиті якимись ящиками, кабелями та трубопроводами. Час від часу їм попадалися місцеві мешканці, похмурі чоловіки та жінки в такому ж різношерстому одязі, як і їхній провідник Агентіс. Більшість із них також носили ребризери, деякі — звичайні чорні маски, а інші — старі й потерті моделі. Похмурі погляди, якими вони проводжали Томаса й Теонілу, не віщували нічого доброго, але, побачивши Агентіса, вони або відводили погляд, або зневажливо пирхали і поверталися до своїх справ.

Агентіс же почувався тут, як риба у воді. Він постійно щось бурмотів під ніс, час від часу підморгуючи Теонілі та сипав своїми специфічними жартами.

— О, шефе, ви не уявляєте, які можливості відкриваються тут, на «Терріблісі»! — патякав він, енергійно розмахуючи руками. — Тут можна знайти все, що завгодно, від найсучасніших імплантів до заборонених артефактів прадавніх рас! А головне, що тут немає ніякого контролю Корпорації! На станції ми самі собі господарі! І корпорація боїться сюди сунутися, бо в нас дуже круті гармати! А що ж ви хотіли? Невизнані генії усі зібралися у цьому зміїному клубку, а вони вигадують таке, що академічним науковцям і не снилося! Але мовчу, бо це велика таємниця!

Томас лише криво посміхався, слухаючи його балаканину. Він знав, що така «свобода» часто обертається законом сильнішого, де слабші стають здобиччю для хижаків. І «Террібліс» був ідеальним місцем для таких хижаків.

— Агентісе, — перервала його Теоніла, яка, здається, трохи освоїлася, — а цей твій знайомий на п'ятому ярусі, він справді досвідчений… е-е-е… науковець, ну, геолог?

— Справді, пані! Він найкращий, повірте моєму слову! — знову засяяв Агентіс. — Кажуть, колись він працював у провідних лабораторіях Корпорації, але його талант не оцінили, і він перебрався сюди. Тут він проводить свої дослідження, ні від кого не залежачи! І його обладнання — це просто космос!

Томас скептично гмикнув. На таких станціях часто можна зустріти шарлатанів, які видають себе за геніїв, щоб виманити гроші у довірливих валандюків. Але у них не було вибору, вони мусили перевірити ці дивні камінці, і ця лабораторія на п'ятому ярусі була їхньою єдиною надією.

Вони піднімалися все вище, пробираючись крізь вузькі переходи та ідучи по брудних сходах. Повітря ставало дедалі сірішим, наповненим якоюсь сизою мерехтливістю, а гупання, шум і гамір — гучнішими. Час від часу їм попадалися якісь майстерні, де чути було звук зварювання та скрегіт металу. Агентіс пояснював, що це звуки, який долинають із території Чорного Ринку, який зараз не працює, але вночі (умовно вночі, звичайно) тут розгортається справжня торгівля.

Нарешті вони дісталися п'ятого ярусу. Тут було трохи чистіше, а коридори здавалося ширшими. Агентіс підвів їх до одних із дверей, які виглядали трохи надійніше, ніж інші.

— Ось ми і прийшли! Зараз ми увійдемо до лабораторії доктора Красташабра. Але я вас прошу, тримайте свої руки на видноті, бо цей чолов'яга спершу стріляє, а потім запитує, хто там, і нічого, заради усіх богів Галактики, ні до чого не торкайтеся! — застеріг Агентіс і постукав у двері...