30. Агентіс

30. Агентіс

Незабаром «Срібна Стріла» опустилася на посадкові опори в доку номер сорок два. Двигуни корвета востаннє натужно завили й стихли.

Томас із Теонілою швидко зібралися. Подумавши, вони вирішили забрати дивні камінці із собою, і чоловік сховав їх на самісіньке дно свого наплічника. Він обернувся до робопса і паратаніса, які мовчки спостерігали за ними із коридору біля дверей камбузу. 

— Так, а тепер добре послухайте мене обидва, — скомандував Томас. — Ми з Теонілою йдемо на розвідку. Фортісе, ти залишаєшся за головного. Охороняй корабель. Ти, Ромео, сиди тихіше води, нижче трави, не висовуйся, не світися у ілюмінаторах і, крудель тебе бери, нічого тут не з'їж потрібного! Фортісе, стеж за ним! Я скоро повернуся і принесу тобі таку спеціальну штуку, щоб ти міг нормально з нами говорити. Будеш гарно себе вести, то принесу ще якихось солодощі, зрозумів?

Паратаніс ствердно клацнув мацаками, а Фортіс коротко гавкнув, переходячи в режим активної охорони.

— Готова? — Томас глянув на Теонілу. Вона закинула на плече також невеликий рюкзак, який знайшли на кораблі, і кивнула. Жінка намагалася триматися впевнено, але в її очах він помітив тривогу і хвилювання.

Томас натиснув кнопку розблокування шлюзу. Важкі двері від'їхали вбік, і з шипінням опустився посадковий трап.

Як тільки вони зробили перший крок назовні, у ніздрі їм, неначе кулаком, миттєво вдарило важким спертим і вологим повітрям «Террібліса». Смерділо (і добряче!) чимось горілим, машинним мастилом, іржею та ще чимось солодкувато-гнилим, схожим на запах гнилих овочів чи прілого листя.

Теоніла одразу ж закашлялася, прикриваючи рот і ніс долонею, а Томас лише скривився, бо він у свій час на фронті дихав і гіршим повітрям, але навіть для нього цей коктейль неприємних запахів був занадто концентрованим.

— Кхе-кхе-кхе… Боже, чим вони тут дихають? — прохрипіла Теоніла, намагаючись відсапатися.

— Вітаю на «Терріблісі», космічні валандюки, шановні пані та панове! О, я бачу, ви тут новенькі і вийшли зі свого корабля й дихаєте на повні груди? Ха-ха-ха! Дуже даремно! От, просто дуже-предуже даремно і непередбачливо!

З-за купи якихось іржавих залізних балок несподівано вигулькнув чоловік. Він був невисокий і неймовірно шворний, худий, як тріска, і вдягнений у строкату мішанину одягу різних кольорів та фасонів, а його обличчя прикрашала широка хитра і дуже професійна посмішка, що світилася під прозорою плямою ребризера* на роті.

Томас миттєво поклав руку на руків'я розвідного ключа за поясом, який прихопив на всяк випадок.

— Не підходь! Ти хто такий? —  гаркнув він.

— Спокійно, шефе, жодних різких рухів! Я тут не для того, щоб вас грабувати, адже я тут, щоб врятувати ваші дорогоцінні легені! Пересадка легень зараз недешева! — чоловік жваво підскочив ближче, анітрохи не злякавшись грізного вигляду Томаса. — Мене звати Агентіс! Для друзів просто… е-е-е… теж Агентіс. Колись я був найкращим, чуєте, найкращим агентом з продажів на Прометеї-8! Я продавав пісок у пустелі і лід на льодовиках! Але Корпорація не оцінила мого таланту, і тепер я тут, до ваших послуг! — він зробив театральний жест руками, вказуючи на брудні склепіння доку і злегка вклонився. — Ви ж відчуваєте цей дивовижний аромат? Це суміш переробленого кисню з місцевих гідропонних чанів, де вирощують генномодифікований мох, і викидів зі старих скруберів**! На третьому ярусі вчора знову була мікротріщина, вентиляція ганяє таке лайно, що ваші легені перетворяться на вугілля вже до вечора! Але! — Агентіс підняв палець догори. — Вам пощастило! Тільки сьогодні і тільки для екіпажу «Срібної Стріли» у мене є ексклюзивна пропозиція!

Він спритно, як фокусник, витягнув зі своїх численних кишень два компактні портативні ребризери*. Вони виглядали старими і потертими, але індикатори на них світилися обнадійливим зеленим кольором, та мембрана неначе була ще досить прозорою. 

— Портативні дихальні маски! Останні прозорі моделі, просто фіксуються на вашому роті і зовсім не заважають говорити та дихати. Очищають повітря від токсинів, спор, іржі та поганих думок! Усього п'ятдесят кредитів за штуку. Ваше здоров'я коштує дорожче, чи не так, красуне? — він підморгнув Теонілі, яка все ще намагалася відкашлятися.

Томас оцінив ситуацію. Цей пройдисвіт явно завищував ціну втричі, але Теонілі справді було зле, та й йому самому не завадила б страховка на випадок чергової розгерметизації на цій станції-смітнику.

— Теоніло, у тебе є дрібні кредити на безіменних чіпах? — тихо спитав він.

Жінка кивнула і, попорпавшись у сумці, дістала потертий пластиковий чіп, кинула його Агентісу. Той спритно спіймав його на льоту, миттєво провів над ним своїм портативним сканером і засяяв ще яскравіше.

— Чудово! Бізнес із вами — це одне суцільне задоволення! Тримайте ваш чистий кисень! — він простягнув їм маски.

Томас допоміг Теонілі закріпити ребризер на нижній частині обличчя. Вона зробила кілька глибоких вдихів, і кашель припинився. Томас теж приліпив до свого рота і свою прозору маску, відчувши приємний, хоч і трохи синтетичний смак очищеного повітря.

— А тепер, найкращий продавцю із Прометея-8, у мене є кілька запитань, — Томас нахилився до Агентіса, котрий із замилуванням дивився на Теоналу, вхопивши його за комір строкатої куртки і струснувши не сильно, але достатньо, щоб той зрозумів серйозність його намірів. — Якщо ти такий всезнайка і маєш тут зв'язки, то мені потрібна інформація. Ти ж, напевно, знаєш на «Терріблісі» кожен брудний куток?