29. Солодкий пайок

29. Солодкий пайок

Камбуз на старому корветі був крихітним, розміром ледве трохи більший за стандартну каюту, але тут було несподівано тепло і світло (не всі лампи перегоріли). Коли Томас, Фортіс та інопланетний гість переступили поріг, Теоніла вже активно там хазяйнувала. Вона витягнула з якоїсь прихованої ніші під столом кілька сріблястих пакетів з армійськими пайками, пару металевих банок і пластикові тюбики.

Почувши кроки, жінка обернулася, тримаючи в руці ніж для розкриття пайків, і миттєво завмерла. Її очі розширилися від здивування й легкого переляку, коли вона побачила, хто саме незграбно дріботить поруч із Томасом.

— Ти привів його сюди?! — вимовила насторожено Теоніла, зручніше перехоплюючи ніж. — Томасе, ти збожеволів? А якщо воно кинеться?

— Розслабся, Теоніло, він не кинеться. Принаймні, на нас, — спокійно відповів Томас, сідаючи за прикручений до підлоги столик. — Виявилося, що із тими паратанісами на все так просто, як про це говорить пропаганда і розповідають у новинах. Саме цей, — Томас кивнув на паратаніса, — не безмозкий монстр, а просто молода особина. Його разом із іншими викрали невідомі люди з його планети, він загубив своюпару, чи, краще сказати, дівчину і тепер до смерті наляканий і голодний. Знайомся, це Ромео, я його так назвав, а мій робопес зумів із ним налагодити контакт. 

Теоніла ошелешено перевела погляд з незворушного Томаса на Фортіса, а потім на паратаніса, який сором’язливо переминався з ноги на ногу біля входу.

— Ромео? — недовірливо перепитала вона. — Ти назвав іншопланетного вбивцю Ромео?

— Ну, Фортіс поки не може перекласти його справжнє ім'я, хай уже так називається, тим більше що він шукає свою пару, яка теж потрапила у біду, як і він, тобто, можна сказати напевно жінку чи дівчину, — знизав плечима Томас. — Але про справи пізніше. Давай, що там у нас на сніданок? Хлопець каже, що жере все підряд.

Теоніла зітхнула, відклала ніж і похитала головою, очевидно, вирішивши, що з Томасом сперечатися марно. Вона посунула на край столу відкритий пакет із сублімованою м'ясною пастою і кілька твердих, як камінь, галет.

Ромео обережно наблизився. Він витягнув один зі своїх тонких мацаків, обмацав, а може, таким чином і обнюхав (чи що він там робив цими кінцівками) запропоновану їжу, а потім схопив галету разом із пластиковою обгорткою і блискавично закинув її кудись під свій панцир. Пролунав гучний хрускіт.

— Агов, довбню, виплюнь пластик! — скривився Томас. — Заб'єш собі шлунок!

Фортіс, який сидів поруч, ледь помітно клацнув, і з його динаміка пролунав механічний голос:

— Дуже поживна обгортка. Багата на полімери. Мені подобається хрускіт.

Теоніла не витримала і пирхнула від сміху.

— Ну, якщо йому подобається пластик, то, може, він і це оцінить, — вона дістала з глибини шафки якийсь старий і прим'ятий тюбик. — Знайшла в батьковій заначці. Справжнє згущене молоко. Старе, як цей корабель, але тюбик наче був герметичний.

Вона видавила на чисту металеву тарілку густу жовтувату солодку масу і підсунула інопланетянину. Ромео обережно доторкнувся до згущеного молока кінчиком мацака. Потім ще раз.

Раптом істота завмерла. Її великі темні очі без білків розширилися так, що, здавалося, от-от випадуть. Панцир Ромео дрібно затремтів, і він видав таку гучну серію клацань і стрекотінь, що Томас ледь не схопився за зброю, злякавшись, що сталося щось не те. Прибулець же накинувся на тарілку, вилизуючи її своїм дивним чуттєвим мацаком схожим на язик до блиску за лічені секунди.

Фортіс миттєво переклав:

— Екстаз! Абсолютний вибух смаку! Біла енергія богів! Дайте ще цієї матерії! Я віддам за неї свою ліву клешню!

Томас розреготався так щиро і голосно, як не сміявся вже багато років. Теоніла теж сміялася, вичавлюючи залишки згущеного молока просто в підставлені мацаки розбурханого Ромео, який тепер нагадував не страшного прибульця, а цуценя, що дорвалося до хазяйських солодощів. Ромео все з'їв, а потім ще й не посоромився та схрумав і сам тюбик під веселий сміх Теоніли і Томаса.

Раптом ідилію перервав різкий звук зумера, а освітлення на камбузі блимнуло червоним.

«Увага! До виходу з гіперпростору залишилась одна хвилина. Екіпажу зайняти свої місця!», — пролунав голос бортового комп'ютера.

Сміх миттєво стих. Томас і Теоніла перезирнулися. Жарти закінчилися.

— Залишайтеся тут, — кинув Томас Фортісу та Ромео, підхоплюючись із місця. — Фортісе, охороняй його і дивися, щоб не з'їв нічого нам потрібного, і щоб нічого тут не погриз і не нашкодив!

Чоловік і жінка швидко попрямували до капітанської рубки. Теоніла впала в крісло другого пілота, а Томас зайняв місце капітана поруч, його пальці звично і швидко забігали по клавіатурі, активуючи гальмівні двигуни і системи стабілізації. Сіре й безбарвне марево гіперпростору за вікном почало рідшати, а вібрація корабля посилилася, перетворюючись на відчутну тряску.

— Компенсатори на максимум! — вигукнув Томас. — Тримайся, Теоніло, зараз трохи трусоне. Виходимо!

Гул двигунів різко змінив тональність, перейшовши у високий свист, а потім марево за склом раптом розлетілося на мільярди яскравих осколків, ніби хтось розбив гігантське дзеркало.