Надворі швидко темніло. Небо над містом і так було отруйного кольору, а тепер потемніло остаточно. Брудно-руді хмари злилися з темрявою, угорі знову здійнявся холодний різкий вітер. Він гудів у перекошених залізних дахах і гнав вулицями сухий бур'ян і шматки різного сміття. По землі, як і раніше, стелився зеленавий туман. Видимість падала, приватний сектор потроху зникав у темряві.
Обидва були споряджені для тихої роботи. На автоматі Капкана стояв великий глушник і оптичний приціл, під стволом висів гранатомет ГП із чотирма гранатами, за спиною лежала туба «Мухи». Іскра ніс гвинтівку Desert Tech SRS-A2 Covert із глушником, а автомат ніс за плечима.
Йшли «двійкою», кожен прикривав свій сектор. Планування в цьому районі було просте, але плутане: центральна вулиця йшла рівно, а кожні кілька десятків метрів її під прямим кутом перетинали вузькі завулки. Усе це було забудоване парканами, заросло чагарником і завалене руїнами.
Хати стояли покинуті. Війна за ресурси й час не залишили в них нічого цілого: дахи провалені, віконні рами вибиті, на цеглі сліди від куль і підпалів.
Між поваленими парканами Капкан з Іскрою вдруге пройшли повз цегляну водонапірну вежу, верхівки якої вже не було видно в сутінках. Попереду з'явився поперечний провулок, що вів до залізничних колій.
Раптом за рогом цегляного гаража щось зашурхотіло. Хтось ішов по битій цеглі та сухому листю.
Капкан підняв стиснутий кулак. Іскра відійшов ліворуч і ліг за рештками дерев'яного паркану, а Капкан заскочив праворуч, у глухий двір напівзруйнованої хати. Обидва принишкли в тіні.
У гарнітурі Іскри пролунав тихий шепіт командира:
— Іскро, не рухайся. Попереду щось є. Без команди не стріляти.
З-за рогу вийшла група «Рвачів»: четверо в брудному лахмітті, обвішані ременями з кістками та металобрухтом. Обличчя в них були вимазані сажею й запеченою кров'ю. Йшли один за одним, у руках саморобні списи з арматури, обрізи й самостріли.
На перехресті, метрів за десять від бійців, вони зупинилися. Ватажок, з іржавою сокирою за поясом, нахилився до землі, понюхав пил і прохрипів:
— Сліди свіжі... Він десь поруч. Перевіряємо двори. Ви двоє йдіть у провулок праворуч, а ми підемо центральною вулицею.
Розійшлися: ватажок з напарником пішли прямо, а двоє із самостріями звернули у вузький завалений провулок.
— Це шукачі, бляха... — прошепотів Іскра в гарнітуру, тримаючи на мушці потилицю заднього. — Їм потрібен Мах, вони його, суки, шукають.
— Прийнято, — тихо відповів Капкан. — Знімаємо їх без шуму, щоб тривогу не здійняли.
— Спершу тих, що в провулку? — уточнив снайпер.
— Так. Розділятися не будемо. Спершу провулок, потім вулиця. За мною.
Вони пішли слідом за двома сектантами. Іскра почекав, поки ті зайдуть між завали цегли й зникнуть із поля зору ватажка, і взяв заднього на приціл.
Глушник ляснув глухо. Куля влучила сектанту в потилицю, і той упав, не вимовивши ні звуку. Другий не встиг навіть обернутися. Іскра пересмикнунув затвор, і друга куля пробила йому скроню. Бійці підхопили тіла й затягли за повалений паркан.
— Провулок чистий. Мінус два. Тепер вулиця, — прошепотів Капкан.
Повернулися до перехрестя й наздогнали другу пару. Вони якраз заходили у двір через хвіртку.
Капкан підійшов ззаду, майже впритул до того, що піднімав обріз. Лівою рукою відвів ствол убік, правою загнав тактичний ніж йому під підборіддя. Ватажок обернувся на шум і відкрив рота, щоб закричати. Капкан висмикнув ніж із першого й різанув його по горлу. Замість крику вийшов хрип, і обоє сектантів звалилися в пил.
Жодного пострілу, жодного зайвого звуку.
За кілька секунд Капкан з Іскрою затягли трупи вглиб двору й накрили старими дошками та сухим бур'яном.
— Готово. Чисто, — видихнув Капкан і сховав ніж у піхви на розгрузці. — Йдемо далі.
Дійшли до кінця завулка. Приватний сектор закінчився. Попереду був крутий насип залізничного полотна, за ним тяглися порожні колії й темніли обриси старого вокзалу.
Капкан першим виліз на насип і ліг за залізобетонним виступом, прикрившись випаленим кущем. Іскра ліг поруч і виставив ствол.
— Капкане, глянь униз, — тихо сказав він. — Он він, вокзал.
Комплекс стояв у низині. Великі вікна були забиті шпалами, бляхою й арматурою. Перед головним входом сектанти звели барикади з покручених кузовів авто та бетонних блоків. На коліях стояли побиті вагони, а ліворуч від вокзалу, на тупиковій гілці, у темряві виднілося кілька важких дрезин.
Просто перед входом «Рвачі» зробили своє капище. Там уже тліло багаття, і від нього тягнувся смердючий чорний дим. Навколо вештались десятки дикунів, вони без перестану тягли гілля, колоди й меблі до купи для великого вогнища.
Капкан підняв бінокль і почав вивчати підходи. Іскра стежив за сектором через приціл.
— Капкане, дивись, дрезини, — прошепотів снайпер. — Начебто цілі. Якщо дістанемося, тихо поїдемо по рейках у бік «Об'єкта-12».
— Бачу, — відповів Капкан. — Це наш найкращий шанс забрати Маха й піти без шуму. Як тільки вони розпалять вогонь і зберуться докупи, дивитимуться тільки туди. Повертаємося до хати, до наших. Щойно дикуни запалять багаття, виходимо всією групою, поки темно.