Цього разу ефір не заглух. З динаміків пролунав важкий кашель, а тоді хрипкий голос мовив у мікрофон:
— «Капкан»…Слава Богу... хоч хтось відгукнувся. Я «Дельта-5». Важко поранений... кровотеча сильна...
Почувши про поранення у спільній гарнітурі, Капкан миттєво затис кнопку передачі на своєму шоломі й узяв розмову на себе:
— «Дельта-5», тримайся. Де ти? Що навколо? Які орієнтири?
— Я... я йшов від залізничного вокзалу… мовив боєць і важко закашлявся. — Зайшов у приватний сектор... Не знаю точно, яка це вулиця... Тут одноповерховий цегляний будинок із розбитим шиферним дахом... Орієнтири — поруч напівповалений синій залізний паркан, біля двору лежить бетонний стовп із дротами, а далі за хатою видніється напівзруйнована цегляна водонапірна вежа... Я в будинку...
Він тяжко вдихнув і кашляючи додав:
— Тільки… чуєш, «Капкан», не йдіть через вокзал! Обходьте дворами! У жодному разі не йдіть туди, чуєш?! На вокзалі...
Голос бійця раптово обірвався. У динаміках запала тиша тільки було чутно тріск, потім ефір зашипів порожнечею.
— «Дельта-5»! «Дельта-5», я — «Капкан»! — заговорив у мікрофон Іскра, підкручуючи частоту на гарнітурі. — Відповідай! Ми поруч! «Дельта-5», як чуєш?!
Але ефір мовчав і більше не відгукувався. Зв’язок остаточно перервався.
Іскра ще кілька разів перемикав частоти тумблером, але з динаміків чулося лише шипіння.
— Або в нього блядська рація здохла, або знепритомнів, — мовив Іскра й перевів погляд на командира.
Капкан подивився на хлопців і мовив:
— Так, бійці, змінюємо план. До «Об'єкта-12» поки не йдемо. Спершу знаходимо «Дельту-5», надаємо допомогу й витягуємо його.
— Згоден, — кивнув Аптекар. — Якщо в нього сильна кровотеча, рахунок іде на хвилини. Треба поспішати.
— Орієнтири всі чули? запам'ятали? — Перепитав Капкан дивлячись на бійців. — Цегляна хата, повалений стовп, синій паркан і вежа.
— Напрямок зрозумілий. Водонапірну вежу буде видно здалеку, вона ж висока, — сказав Сивий.
— Тоді працюємо, — скомандував капкан. — Рухаємось углиб приватного сектору. На вокзал не ліземо, самі чули що він сказав. Сивий — прикриваєш тил, Аптекар з Іскрою — пильнуєте фланги. Швидко, і тихо. Пішли.
Група перескочила через низьку цегляну кладку й заглибилася в зарослі бур'яном завулки приватного сектору. Бійці обережно просувалися вперед: тримаючи під прицілом вибиті вікна та зарослі двори, пильно вдивлялися у напівзруйновані дахи, шукаючи очима верхівку водонапірної вежі.
Минувши приблизно половину вулиці, бійці зупинилися біля напівзруйнованої цегляної арки. Тут вулиця розійшлася надвоє: ліва гілка вела до вокзалу — звідки тягло димом, а права йшла глибше в забудову.
— Вокзал ліворуч, — тихо мовив Капкан і показав стволом у бік.
— Нам туди зась йти, — буркнув Іскра. — «Дельта-5» же попередив.
— Беремо праворуч, — скомандував Капкан, присідаючи біля залишків паркану й оцінюючи розвилку. — Але далі вулиця знову розходиться на два провулки.
— Може, розділимося? — запропонував Сивий. — Обійдемо вдвічі швидше. У хлопця ж кровотеча.
— Ні. Жодного розділення, — суворо сказав Капкан, хитаючи головою. — Ми не знаємо, що за херня нас чекає за поворотом і скільки тут ще таких тварюк вештається. Розділимося — переб'ють по одному. Йдемо всі разом. Спершу перевіряємо один провулок, не буде видно вежі — переходимо на сусідній.
— Твоя правда, командире, — кивнув Сивий. — Разом надійніше.
— Йдемо максимально швидко, але не втрачаємо пильності. Рухаємося! — дав наказ Капкан.
Бійці короткими перебіжками рушили вперед, тримаючи під прицілом вигорілі огорожі та подвір'я. Навколо було тихо: над головами висіло червоно-коричневе небо, а по потрісканій землі стелився зеленуватий туман. На фоні одноповерхових будинків час, посуха й минулі бої залишили глибокі сліди: з вибитих вікон чорніли пусті отвори, стіни подекуди обсипалися викришеною цеглою, а залізні паркани були покручені вибухами.
Діставшись приблизно середини вулиці, Капкан зробив знак рукою «стій». Він присів і приклав до очей бінокль та оглянув усю місцевість попереду, де між розбитими хатами проглядалася лише порожнеча.
Капкан повів біноклем далі, шукаючи потрібні орієнтири, але з цієї позиції нічого схожого видно не було.
— Поки порожньо, — мовив Капкан.
— Рухаємося далі.
Вони дійшли до кінця провулка й вийшли на наступну вулицю, паралельну першій. На півдорозі Капкан крізь пролом у даху чийогось будинку помітив знайомий силует. Через одну вулицю від них на тлі неба стояла напівзруйнована цегляна водонапірна вежа.
— Є орієнтир, — стиха мовив він, показуючи стволом праворуч. — Вежа. Через вулицю.
Він озирнувся на хлопців.
— Сивий, Іскра — лівий і правий сектори. Аптекар — тил. Йдемо перебіжками, прикриваємо одне одного.
Бійці перегрупувалися. Поки один біг від кута до кута, решта тримали на прицілі вікна, прогалини в парканах і місця, звідки могли напасти.